якраз забула. «Ви маєте на увазі Віль- денбруха?» - перепитала друга. Ні, Пауля Ернста. Такий з широкими вусами й еспаньйолкою. Міцно тримається за крісло або за коліна, хоч не підхоплюється навіть тоді, коли збуджений (через своїх критиків). Живе під горою. У віллі, яку всю, очевидячки, займає його сім’я. Миску з рибою, яка сильно тхне і яку мали віднести сходами нагору, відсилають, коли бачать нас, знов на кухню. - Входить патер Експедитус Шмітт154, з яким я одного разу вже зіткнувся на сходах у готелі. Працює в готелі, готує до видання твори Отто Людвіга. Хоче запровадити в архіві кальян. Обзиває одну газету «побожною злою пліткаркою», тому що вона напала на видані ним «Легенди про святих».
Субота, 6 липня. До Йоганнеса Шляфа155. Зустрічає нас стара, схожа на нього сестра. Його нема вдома. Ввечері приходимо знов.
Годинна прогулянка з Ґретою. Вона прийшла, видно, зі згоди матері, з якою розмовляє й далі вже з вулиці через вікно. Рожева сукня, моє сердечко. Схвильована з приводу великого балу ввечері. З нею не було жодного зв’язку. Розмова вривається й щоразу починається спочатку. Йдемо то надто швидко, то надто повільно. Силкуюся нізащо не показати, що жодна ниточка нас не зв’язує. Що жене нас удвох цим парком? Лише моя впертість?
Надвечір у Шляфа. Перед цим був у Ґрети. Стоїть у ледь прочинених кухонних дверях у розхваленій задовго до цього бальній сукні, зовсім не такій гарній, як її звичайна. Геть заплакані очі, певно, через її головного партнера на танцях, який узагалі завдав уже їй багато клопоту. Я прощаюся назавжди. Вона ще нічого не знає, а якби й знала, то це не дуже її й стурбувало б. Наше й так коротке прощання ще й перебиває жінка, що приносить троянди. На вулицях з усіх боків поспішають партнери й партнерки на уроках танців.
Шляф. Живе не зовсім у мансарді, як нас намагався запевнити Ернст, що з ним посварився. Жвавий чоловік. Кремезні плечі щільно обтягує застебнутий на всі ґудзики сурдут. Тільки очі посмикуються нервово й хворобливо. Розмовляє переважно про астрономію й свою геоцентричну систему. Решта - література, критика, живопис - його
цікавить лиш остільки, оскільки він їх не відкидає. А втім, на Різдво все й вирішиться. У своїй перемозі він не має жодного сумніву. Макс каже, що його взаємини з астрономами нагадують взаємини Ґьоте з оптиками. «Нагадують, - погоджується Шляф, тримаючи долоні весь час на столі, - але моє становище сприятливіше, бо я маю незаперечні факти». Його невеличкий телескоп за чотириста марок. Щоб зробити відкриття, телескоп йому зовсім не потрібний, та й математика не потрібна. Він живе цілком щасливо. Царина його праці безмежна, позаяк те відкриття, коли його визнають, матиме небачені наслідки в усіх галузях (релігія, етика, естетика тощо), і його покликання, звісно,
- спершу ці наслідки опрацювати. Коли ми прийшли, він саме вклеював у велику книгу рецензії, що з’явилися з нагоди його п’ятдесятиріччя. «У таких випадках вони обходяться м’яко».
А перед цим прогулянка з Паулем Ернстом у Вебіхті. Його зневага до нашого часу, до Гауптмана, Вассермана, Томаса Манна. Не зважаючи на нашу можливу думку, Ернст у невеличкому підрядному реченні, яке слухач осягає аж через тривалий час після того, як він його сказав, називає Гауптмана писакою. А так - невиразні висловлювання про євреїв, сіонізм, раси й т.ін., загалом прикметні тільки через те, що це каже чоловік, який завжди користався всім своїм часом на повну силу. Коли в невеличких перервах щось скаже хтось інший, він машинально й сухо відповідає: «Так, так». Один раз навіть дійшло до того, що я перестав вірити. -
7 липня. Двадцять сім, номер носильника у вестибюлі. - Тепер пів на сьому, просто-таки впав на лавку поблизу пам’ятника Ґляйму, яку шукав уже давно. Якби я був дитина, то попросився б на руки, так болять ноги. - Попрощавшися з тобою, я ще довго не почувався самотнім. А тоді знов так отупів, що це також була ще не самотність.
