Щоденники 1910-1923

Адольф Юст, який усе лікує глиною й застерігає мене від лікаря, що заборонив мені їсти фрукти. Захист Бога й Біблії з боку члена «Християнського товариства»; якщо потрібний доказ, відразу заходжується проказувати того чи того псалма. Своїм атеїзмом мій д-р Ш. себе ганьбить. Чужоземні слівця «ілюзія», «автосуґестія» йому не помагають. Один незнайомець запитує, чому це американці так добре живуть, хоча через слово лаються. У більшості людей не зрозумієш, що вони думають насправді, хоч вони беруть активну участь у дискусії. Один нерозважливо говорить про «День квітів» і про те, що саме методисти й утримуються. А той, що з «Християнського товариства», - він зі своїм гарненьким малим хлопчиком обідає вишнями з мішечка та черствим хлібом, - звичайно цілий день лежить на траві, розгорнувши перед собою три Біблії й щось занотовуючи. На праведний шлях він ступив лише три роки тому. Ескізи олією, що їх д-р Ш. привіз із Голландії. Pont neuf.

Вантажив сіно. - На Екарських майданах.

Дві сестри, маленькі дівчатка. В однієї вузьке обличчя, недбалі манери, рухливі губи, ніжно загострений ніс, напіврозплющені ясні очі. Обличчя світиться такою кмітливістю, що я вже кілька хвилин схвильовано дивлюся на неї. Її жіночніша молодша сестра перехоплює мій погляд. - З’являється нова панна, церемонна, вся в голубуватому сяйві. Білявка з коротким скуйовдженим волоссям. Гнучка й худюща, як шкіряний ремінь. Спідниця, блузка й сорочка, більш нічого. Хода!

Увечері з д-ром Ш. (сорок три роки) на лугу. Прогулюватись, потягуватись, натирати себе, стьобати, чухатись. Геть голяка. Безсоромно. - Запахи довкруг, коли ввечері виходжу з робочої кімнати.

13  липня. Рвав вишні. Лютц читав мені Кінкеля, «Душу». Після обіду я щодня читаю розділ із Біблії, яка лежить тут у кожній кімнаті. Вечір, діти граються. Маленька Сюзанна фон Путкаммер, дев’ять років, у рожевих штанцях.

14  липня. Рвав вишні, стоячи з кошиком на драбині. Був високо на дереві. Вранці відправа на Екарських майданах. Амброзіанська літургія. Пополудні обох товаришів відіслав до Ільзенбурґа.

Я лежу в траві, той, що з «Християнського товариства» (гарне цибате тіло, засмаглий, гостра борідка, щасливий вигляд), простує з занять до роздягальні, я, ні про що не здогадуючись, проводжаю його поглядом, а він, замість повернутися на своє місце, підходить до мене, я заплющую очі, але він уже відрекомендовується: Г., землемір, - і дає мені чотири брошурки, щоб я почитав їх у неділю. Відходячи, він щось згадує ще про «бісер» і «метання», натякаючи так, щоб я не показував брошурок д-рові Ш. Назви брошурок: «Заблуканий син», «Підкуплений, або Вже не мій (для невіруючих віруючих)» з невеличкими оповіданнями, «Чому освічена людина не може вірити Біблії?» й «Хвала свободі! Але: Що таке справжня свобода?» Я трохи читаю, потім вирушаю до того чоловіка й невпевнено - через повагу до нього - намагаюся пояснити, чому саме тепер на ласку Божу в мене нема жодної надії. У відповідь він заводить зі мною півторагодинну розмову (під кінець до нас приєднується старий, сивоголовий худий чоловік із червоним носом, загорнений у простирадло, і робить кілька незрозумілих зауважень), майстерно добираючи кожнісіньке слово, сповнене істини. Нещасний Ґьоте, що зробив нещасними стільки життів. Багато історій. Як він, Г., заборонив батькові говорити, коли той у власному домі почав ганьбити Бога. «Вжахнися, батьку, й замовкни від страху, так мені стане легше». Як батько на смертнім одрі почув голос Божий. Він бачить по мені, що я ось-ось уже засягну ласки Божої. - Як я сам урвав усі його докази й послався на внутрішній голос. Непогано подіяло. -

15  липня. Читав Кюнеманового «Шіллера». - Чоловік, який на випадок біди завжди носить із собою поштівку дружині. - Книжка Рут. - Читаю «Шіллера». Неподалік у траві лежить голий літній чоловік, над головою в нього розкрита парасолька.

Коричнева й синя сукня церемонної панни, що спершу була одягнена в біле, і як під впливом цих барв виразно, геть як у школярки, міняється її колір обличчя.