Щоденники 1910-1923

початку танців ми мусимо піти, вже за чверть десята.^

Перукаря не можна переслухати. Йому тридцять років, у нього кутаста борода й довгі вуса. Упадає за дівчатами, але кохає дружину, яка вдома веде їхні справи й не може їздити по світу, бо гладка й не переносить їзду. Навіть коли вони вирушають до Ріксдорфа, їй доводиться двічі сходити з трамвая, щоб трохи пройтися пішки й перепочити. Відпустка їй не потрібна, вона задоволена вже тим, що кілька днів може довше поспати. Він їй вірний, дістає від неї все, що йому потрібно. Спокуси, які чигають перукаря взагалі. Молода дружина ресторатора. Шведка, що мусить дорого за все платити. Коси вона купляє в одного богемського єврея на ім’я Пудербойтель. Коли одного разу до нього прийшла делегація від соціал-демократів і зажадала, щоб він викладав для клієнтів і газету «Форвертс», він заявив: «Якщо ви цього вимагаєте, то я вас сюди не кликав». Але зрештою здався. У Ґьорліці він був «юнаком» (помічником). Він - член спілки кеґлярів. Тиждень тому був на великих змаганнях у Брауншвайзі. У спілці близько двадцяти тисяч німецьких кеґлярів. Три дні до пізньої ночі грали на чотирьох критих майданчиках. Але найкращим німецьким кеґлярем не можна назвати нікого.

Увечері я, повернувшись до своєї хижі, не знайшов сірників, тож позичив їх у сусідній хижі й посвітив під столом - чи не впали, бува, іуди. Там їх не було, зате стояла склянка. Згодом виявилося, що сандалі лежать за настінним дзеркалом, сірники на підвіконні, а ручне люстерко висить на карнизі. Нічний горщик стояв на шафі, «Виховання почуттів» лежало в подушці, плічка під простирадлом, дорожня чорнильниця й намочена ганчірка - в ліжку й т.ін. Все - на кару за те, що я не пішов до Гарцбурґа.

19  липня. Дощовий день. Лежиш у ліжку, на даху хижі лунко вистукують дощові краплі, а тобі ввижається, ніби вони б’ють тебе в груди. Краплі на краю навислого даху механічно видаються разком гірлянди, засвіченої вздовж вулиці. Потім вони падають. Раптом на луг вискакує, мов дикий звір, якийсь дід, приймаючи дощову ванну. Краплі дудонять і вночі. Сидиш, як у футлярі від скрипки. Вранці біжу, під ногами м’яка земля.

20  липня. Вранці з д-ром Ш. у лісі. Руда земля й сяєво, що йде від неї. Стовбури, що рвучко здіймаються вгору. Над головою ніби зависло широке віття бука, вкрите листям.

Пополудні з Штапельбурґа прибуває маскарад. Гігант із вбраним як ведмідь чоловіком, що пританцьовує, крутить стегнами й спиною. Проходять під музику парком. Моріжками, через кущі збігаються глядачі. Малий Ганс Еппе, що раптом побачив їх. Вальтер Еппе на поштовій скриньці. Загорнені по самі очі в гардини, переодягнені жінками чоловіки. Непристойне видовище, коли вони починають танцювати з дівчатами-кухарками, які віддаються переодягненим нібито незнайомцям.

Вранці читав д-рові Ш. перший розділ із «Виховання». Пополудні прогулювався з ним. Розповіді про його подругу. Він прихильник Морґенштерна, Балушека, Бранденбурга, Поппенберґа. Його жахливий стогін увечері в хижі, коли він лежав одягнений на постелі. Перша розмова з фройляйн Поллінґер, але вона вже знає про мене все, що треба знати. Прагу вона знає з «Дванадцятьох із Штирії». Світло- русява, двадцять два роки. Але вигляд такий, як у сімнадцятої, завжди заклопотана через свою глухувату матір; заручена й кокетлива.

Ополудні від’їздить ота схожа на шкіряний ремінь вдова-шведка, пані фон В. Поверх її звичайного одягу - тільки сіра курточка; сірий капелюшок із невеличкою вуаллю. В цьому обрамленні її засмагле обличчя здається дуже ніжним, на враження від обличчя з правильними рисами впливає лише те, яка до нього відстань і наскільки воно прикрите. Весь її багаж складається з невеличкого ранця, місця в якому не більше, ніж для нічної сорочки. Вона безперервно подорожує, приїхала з Єгипту, вирушає до Мюнхена.

Сьогодні пополудні, коли я лежав у ліжку, думки про тутешніх людей кинули мене в жар - так мене цікавлять декотрі з них. - Одна пісенька чоловіка з Ґільгаузена називається так: «Ти знаєш, матусю, яка ти чарівна».