«Держава» Платона. - Позував д-рові Ш. - Сторінка про проституцію у Флобера. - Велика роль голого тіла у створенні загального враження від деталей.

Сон: товариство любителів повітряних ванн знищує саме себе внаслідок бійки. Спочатку два гурти, на які поділилося товариство, жартують один з одним, потім з одного гурту виступає хтось і гукає другим: «Люстрон і Кастрон!» Другі: «Що? Люстрон і Кастрон?» Перший: «Звичайно». Почалася бійка.

16 липня. Кюнеман. - Пан Гвідо фон Ґілгаузен, відставний капітан, складає вірші й музику до «Мого меча» тощо. Вродливий чоловік. З поваги до його шляхетного походження не важуся звести на нього очі, обливаюся потом (ми голі) й розмовляю дуже тихо. Його каблучка з печаткою. - Поклони юнака-шведа. Старий, рудоволосий, за звичкою розмовляє задишливим голосом. - Промова в парку, вдягнений, разом з іще одним одягненим. Проґавив колективну екскурсію до Гарцбурга. - Вечір. Свято стрілецького товариства в Штапельбурзі. З д-ром НІ. і одним берлінським перукарем. Широка, поросла старими липами рівнина, яка полого підіймається до Штапельбурзької фортеці і яку нерівно перетинає залізничний насип. Стрілецький тир. Старі селяни провадять реєстрацію в стрілецькій книзі. Три свистуни, закутані в жіночі хустки, які звисають у них за спинами. Давній, незрозумілий звичай. Декотрі в старих, простих синіх робочих блузах, що дісталися в спадщину; вони з тонесенького полотна й коштують п’ятнадцять марок. Майже в кожного мисливська рушниця. Одну з них набивають із цівки. Враження таке, немовби від роботи в полі всі якось погор- бились, особливо це видно, коли вони шикуються у два ряди. Кілька старих ватажків у циліндрах і з пристебнутими шаблями. Вносять кінські хвости й іншу давню символіку, збудження, починає грати оркестр, збудження зростає, потім западає тиша, лунає барабанний дріб і свист, збудження зростає ще дужче, нарешті під останній барабанний дріб і свист уносять троє знамен, збудження досягає апогею. Команда й вихід. Старець у чорному костюмі, чорному кашкеті, з трохи пригніченим виразом на обличчі, обрамленому не дуже довгою, густою, шовковистою, неймовірно білою бородою. Попередній стрілецький король також у циліндрі, з широкою, як у швейцара, стрічкою через плече, обшитою переважно невеличкими бляшками, на кожній з яких виґравіювано ім’я стрілецького короля й відповідний ремісничий знак. (Пекар там із буханцем хліба й т. п.) Відходять під музику, в клубах куряви й при мінливому освітленні захмареного неба. Ляльковий вигляд солдата, що також крокує в колоні (стрілець, що саме відбуває військову повинність), а також його манера ходити - немов підскакує. Народні війська й селянські війни. Ми простуємо вулицями вслід за ними. Вони то ближче, то далі, позаяк зупиняються біля окремих стрілецьких ватажків, грають і трохи пригощаються. У хвості колони курява рівномірно осідає. Остання пара найчистіша. Час від часу ми втрачаємо їх з очей зовсім. Цибатий селянин із запалими грудьми, непритомним обличчям, у чоботях із закотом, в одежі, наче зі шкіри, - як церемонно він відходить від воріт. Троє жінок, що стоять перед ним, одна за одною.Та, котра посередині, чорнява й вродлива. Двоє жінок біля воріт селянського двору навпроти. В кожному дворі по величезному дереву, їхні крони сходяться над широкою вулицею. Великі вікна в будинках колишніх стрілецьких королів.

Танцювальний майданчик, поділений посередині на дві частини, за перегородкою - два ряди лав для оркестру. Поки що тут нікого нема, на гладеньких дошках катаються маленькі дівчатка. (Мені заважають писати актори, що приїхали на відпочинок і перемовляються.) Я пригощаю їх своєю «шипучкою», вони п’ють, спочатку старша. Щоб спілкуватися по-справжньому, бракує мови. Я питаю, чи вони вже вечеряли, ніхто нічого не розуміє, д-р Ш. цікавиться, чи вони вже ходили на вечерю, починають здогадуватися (він говорить нечітко, важко дихаючи), й аж коли перукар запитує, чи вони вже їли, вони відповідають. Я замовляю ще одну пляшку «шипучки», але вони більш не хочуть, зате хочуть покататися на каруселі, і я, оточений шістьма дівчатками (від шістьох до тринадцяти років), мчу до каруселі. Дорогою дівчинка, яка перша побажала покататись, хвалиться, що карусель належить її батькові й матері. Сідаємо до карети й починаємо кружляти. Подруги влаштувалися навколо мене, одна на моїх колінах. Інших дівчаток, які також хочуть потішитися за мої гроші, «мої» проти моєї волі відштовхують. Донька власників каруселі перевіряє рахунок, щоб я не платив за чужих. Я ладен, якщо вони хочуть, покружляти ще раз, але донька власників сама каже, що годі вже, краще піти до ятки з солодощами. Я зі своєю цікавістю й безголів’ям веду їх до «колеса щастя». З моїми грішми вони обходяться, наскільки це можливо, дуже ощадно. Далі - до солодощів. У цій ятці великій вибір, все розкладено чисто й доладно, мов на головній вулиці якогось міста. Потім ми повертаємося до танцювального майданчика. Я відчуваю більше задоволення від дівчаток, ніж власне від того, що зробив їм подарунок. Тепер вони знов п’ють «шипучку» й красненько дякують, найстарша за всіх і кожна сама за себе. До

Вы читаете Щоденники 1910-1923
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату