рукою за свій, власне, заширокий комір, рушає, заточуючись, до дверей.
Мелодії довгі, тіло залюбки віддається їм. Вони плинкі, просто- таки тягучі, і з ними якнайкраще поєднується погойдування стегон, розпростерті руки, що в ритмі спокійного дихання знімаються догори й опускаються вниз, піднесені до скронь долоні, що старанно уникають доторку. Це чимось нагадує шлапак21.
Коли я слухаю деякі пісні, чую звертання «діти євреїв», часом вигляд жінки - тієї, що на подіумі, яка приваблює до себе, позаяк вона єврейка, нас, слухачів, позаяк ми євреї, без потреби в християнах чи цікавості до них, щоки в мене починають тремтіти. Представник уряду, - за винятком кельнера та двох дівчат-служниць, що стоять ліворуч від сцени, він, певно, єдиний християнин у залі, - жалюгідний чоловік, на обличчі в нього тик, особливо на лівій щоці, але й права дуже страждає також, обличчя стягується й розправляється з майже стерп- ною швидкістю - я маю на увазі легкістю, але воднораз і ритмічністю
- секундної стрілки. Коли він проводить рукою по лівому оку, тик майже зникає. Щоб забезпечувати це стягування на обличчі, загалом геть змарнілому, утворилися нові, невеличкі свіжі м’язи.
Талмудська мелодія чітких запитань, заклинань чи тлумачень: у трубу залітає вітер і несе її з собою, зате назустріч того, до кого звернене запитання, з невеликих далеких витоків укручується великий, загалом гордий, у звивинах покірний гвинт.
6 жовтня. Двоє літніх чоловіків за довгим столом на передньому плані сцени. Один уперся обіруч у стіл і повернув праворуч до сцени лише обличчя, оманлива червона набряклість якого, обрамлена внизу нерівною чотирикутною сплутаною бородою, сумно приховує його вік, тоді як другий, той, що якраз навпроти сцени, відкинувши назад геть висхле від старості обличчя, спирається на стіл тільки лівою рукою, зігнута права просто зависла в повітрі - так йому краще втішатися мелодією, в лад якій притупують носаки його черевиків і посмикується коротенька люлька в правій руці. «Співай же зі мною, татусю»,
- закликає жінка то одного, то другого, легенько нахиляючись і підбадьорливо простягуючи до них руки.
Мелодії ніби створені для того, щоб полонити кожну людину, яка підхопилася на ноги, й, не роздираючи, заволодіти її захватом, коли вже їй не віриться, що це мелодії дарують їй захват. Бо особливо ті двоє в чумарках так і пориваються співати, немовби лише цього най- природнішош й прагнуть їхні тіла, а поплескування в долоні в лад співу вочевидь засвідчує найкраще самопочуття людини в акторі. - Господаревих дітей у кутку й досі щось дитинне пов’язує з пані К. на сцені, вони підспівують їй, і в їхніх ротах між випнутими губами повно мелодій.
П’єса: Зайдеман, багатий єврей, вочевидь підпорядкувавши цій меті всі свої злочинні інстинкти, вихрестився, ще двадцять років тому, й тоді ж таки отруїв дружину, яка не піддалася на вимогу вихреститись також. Відтоді він намагається забути про жаргон, який, звичайно ж, мимоволі прохоплюється в його мові, надто на початку, щоб глядачі той жаргон завважили й щоб прокласти місток до наступних подій; до всього єврейського він раз у раз висловлює велику відразу. Дочку він надумав видати за офіцера Драгомірова, але вона кохає свого двоюрідного брата, молодого Едельмана, і в одній тривалій сцені дівчина, випроставшись, завмерши в неприродній кам’яній позі, лише в талії немовби зламана, заявляє батькові, що твердо дотримується юдаїзму, і всю дію завершує зневажливим сміхом над завданим їй насиллям. (Християни в п’єсі: бравий поляк - Зайдеманів слуга, який згодом допомагає викрити господаря, бравий насамперед через те, що довкола Зайдемана мають бути зосереджені всі суперечності; офіцер, якому в п’єсі приділено мало уваги, якщо не рахувати змалювання його боргів, бо як знатний християнин він нікого не цікавить, так само, як і голова суду, що з’являється на сцені згодом, і, нарешті, служник у суді, чия підступність не виходить за рамки його службових повноважень і веселощів обох персонажів у чумарках, хоча Макс називає його погромником.) Однак Драгоміров чомусь може взяти шлюб тільки після того, як буде погашено його векселі, що їх тепер тримає старий Едельман, а цей, хоч ось-ось має виїхати до Палестини й хоч Зайдеман хоче сплатити
