але не стільки перед людьми, скільки перед єврейським Богом, якого тепер визнає. Тим часом піаніст починає грати мелодію, двоє в чумарках у захваті від неї і не втримуються, щоб не пуститись танцювати. На задньому плані стоять поєднані наречений і наречена, вони, особливо поважний наречений, за давнім храмовим звичаєм підспівують мелодії.
Перший виступ тих двох у чумарках. Вони входять до кімнати Зай- демана з кухлями, в які збирають пожертви на потреби храму, роззираються, почуваються незатишно, дивляться одне на одного. Обмацують одвірки, але не знаходять жодної мезузи22. На решті дверей її також нема. Обоє не можуть у це повірити і то біля одних, то біля інших дверей зводяться навшпиньки й опускаються, заходжуються підстрибувати й раз у раз ляпають, наче б’ють мух, по верхньому одвірку, аж виляски розлягаються. На жаль, усе дарма. Досі вони не промовили жодного слова.
Схожість між пані К. і торішньою пані В. У пані К., можливо, трохи повільніший і одноманітніший темперамент, зате вона вродливіша й пристойніша. Незмінний жарт у В. - штовхнути партнера своєю великою сідницею. Крім того, з нею була поганенька співачка, якої ми зовсім не знали.
«Імітаторка чоловіків» - це, власне, хибна назва. Коли вона нацуплює на себе чумарку, про її тіло геть забуваєш. Про своє тіло вона нагадує, тільки коли здвигає плечима та посмикує спиною, як ото в людей буває, коли кусає блоха. Рукава, хоч вони й короткі, їй раз у раз доводиться трохи підсмикувати, і глядач сподівається, що це дасть жінці велику полегкість, адже їй доведеться стільки співати й по- талмудистському давати пояснення, і він уже й сам пильнує, щоб вона те робила.
Бажання побачити великий єврейський театр на ідиш, позаяк вистава страждає, певно, через нечисленний персонал і недостатньо завчені ролі. Хочеться також познайомитися з літературою на ідиш, якій вочевидь судилося постійно бути в національній бойовій позиції, що визначає кожен твір. Тобто в позиції, яка не властива в такій загальній формі жодній іншій літературі, навіть літературі пригніченого народу. Можливо, в інших народів у періоди боротьби підіймається національна, бойова література, і завдяки захопленим глядачам національний у цьому розумінні відблиск падає й на інші, віддаленіші твори, як, скажімо, «Продана наречена»; але тут зберігаються - і то надовго, - здається, лише твори першого роду.
Вигляд простої сцени, що очікує акторів так само мовчки, як і ми. Позаяк трьох її стін, крісла й стола має стачити для всіх подій, від неї ми нічого не ждемо - куди напруженіше, всіма фібрами душі ми ждемо виходу акторів і тому байдуже віддаємося співу за голими стінами, що передує виставі.
9 жовтня. Якщо я доживу до сорока років, то, мабуть, одружуся на старій дівці з випнутими вперед, не зовсім прикритими верхньою губою зубами. Верхні передні зуби фройляйн К., котра була в Парижі й Лондоні, находять один на один, як ото ноги, що їх мимохідь перехрещують у колінах. Та до сорока я навряд чи доживу, цьому суперечить, наприклад, ота напруженість, що часто стягує мені ліву частину черепа й відчувається, як внутрішня проказа, і, коли я відвертаю свою увагу від прикрощів і хочу лише зосередитись на цьому відчутті, вона справляє на мене таке саме враження, як вигляд поперечного розтину черепа на малюнку в шкільному підручнику або майже безболісний розтин живого тіла, коли ніж, трохи віддаючи холодом, обережно, часто спиняючись і повертаючись назад, а іноді спокійно завмираючи на місці, все далі відділяє тонесенькі, мов листочки, шари тканини зовсім поруч із активними ділянками мозку.
Сьогодні вночі - сон, який я вже навіть уранці не вважав добрим, за винятком однієї кумедної сцени, що складалася з двох заперечень і навіяла надзвичайну втіху від сну, але я тої сцени не запам’ятав.
Я простував - чи був Макс зі мною з самого початку, не пригадую, - уздовж довгого ряду будинків, на висоті другого й третього поверху, як ото в транзитному поїзді переходять з вагона до вагона. Йшов я дуже швидко, може, ще й тому, що декотрі будинки були просто трухляві, й уже через це доводилося поспішати. Дверей між будинками я зовсім не помічав, то була довжелезна анфілада кімнат, і все ж можна було завважити різницю не тільки між окремими квартирами, але й між
