Позавчора в євреїв у кав’ярні «Савой». «Великодня ніч» Файмана. Часом ми не вникали в дію (щойно мене осяяло усвідомлення цього) лише через те, що були надто збуджені, а не через те, що були тільки глядачами.
12 жовтня. Учора в Макса робив записи до паризького щоденника23. У півтемряві на Ріттерґасе тепла тлуста Р. в осінньому костюмі; доти ми бачили її тільки в літній блузці й тоненькій блакитній літній жакетці, в чому дівчина з не зовсім бездоганною зовнішністю має вигляд, зрештою, гірший, ніж роздягнена. Аж тоді ми по-справжньому розгледіли її міцний ніс на безкровному обличчі, щоки якого треба надто довго розминати, перше ніж проступить рум’янець, густий світлий пушок на щоці й горішній губі, залізнична пилюка, що залягла між носом і щокою, й слабенька білизна у викоті блузки. Але сьогодні ми шанобливо наздогнали її, і коли біля будинку з прохідним двором на Фердінандштрасе довелося з нею попрощатися, позаяк я був неголений і взагалі мав нікудишній вигляд, мені після того кілька разів трохи стислося серце від прихильності до неї. А коли я замислювався, чому, то мусив щоразу казати собі: тому, що вона була так тепло вдягнена.
13 жовтня. Нехитрий перехід напнутої шкіри на лисині до ніжних зморщок на чолі в мого шефа. Очевидна слабкість природи, яка дуже легко піддається наслідуванню; робити банкноти так не можна.
Опис Р. вдалим я не вважав, та він був, мабуть, усе ж таки кращий, ніж я гадав, або ж моє позавчорашнє враження від Р. виявилося таким неповним, що опис відповідав йому чи навіть його перевершував. Бо коли вчора ввечері я йшов додому, то нараз згадав про той опис, непомітно замінив попереднє враження, і мені здалося, що я бачив Р. тільки вчора, й то без Макса, отож приготувався розповісти йому про неї саме про таку, якою описав її собі тут.
Учора ввечері на Шютценінзель; колеґ своїх не знайшов і відразу подався звідти геть. У своєму піджачку, із зібганим м’яким капелюхом у руці я привернув до себе увагу кількох людей, адже надворі було прохолодно, але тут гаряче - так надихали любителі пива, курці й трубачі з військового оркестру Той оркестр сидів не дуже високо, та інакше й не могло бути, адже зала досить низенька, й оркестр заповнив один її кінець аж до бічних стін. Численних музикантів утиснули туди так, немов підігнали одного до одного. Це враження щільності трохи розвіялося потім у залі, позаяк біля оркестру було досить чимало вільних місць, і зала заповнювалася вже ближче до центру.
Балакучість д-ра К. Дві години ходив із ним за вокзалом Франца- Иосифа, час від часу просив його відпустити мене, від нетерпіння сплітав руки й намагався слухати якомога менше. Мені здавалося, якщо чоловік домагається у своїй професії успіху й так глибоко вживається в професійні історії, то він має стати неосудним; його свідомість заповнює власна діловитість, кожна історія пускає паростки взаємозв’язків, і їх багато, він усіх їх простежує, бо сам їх пережив, але, поспішаючи і з поваги до мене, мусить багато чого пропускати, дещо і я псую йому своїм перепитуванням, бо збиваю його на інше, показуючи цим, що він глибоко проникає в мою свідомість, його особа в більшості історій відіграє благородну роль, на яку він лише натякає, внаслідок чого пропущене видається йому ще вагомішим; але тепер він так упевнений у моєму захваті, що може й поскаржитись, адже в самому його нещасті, в його муках і сумнівах він гідний захвату, його супротивники - люди також ділові й варті того, щоб про них розповісти; одна адвокатська контора, в якій чотири юрисконсультанти й два шефи, вела позов, у якому він сам протистояв цілій конторі, тижнями провадив цілоденні переговори з шістьма юристами. Проти нього виступав найкращий їхній оратор, бувалий юрист, їх підтримала Верховна судова палата, рішення якої, мовляв, несправедливі й суперечать одне одному; в моїх прощальних словах відчуваються нотки на захист цього суду, тоді він починає наводити докази того, що цей суд захищати не можна, і знов доводиться ходити вулицею вгору-вниз, я поспішаю висловити свій подив із приводу такого поганого суду, на що він заявляє, чому має статися саме так, суд перевантажений, як це так і чому, ну гаразд, мені пора йти, а ось касаційний суд кращий, а адміністративний іще багато кращий, а чому і як же так, нарешті мене вже просто не можна втримати, тоді він, щоб таки зробити це, пробує заговорити про мої власні справи, заради яких я й прийшов до нього (заснування фабрики) і які ми вже давно обговорили, але він неусвідомлено сподівається в такий спосіб купити мене й знов спокусити своїми історіями. Я щось кажу, але водночас недвозначно подаю на прощання руку й так звільняюся.
