часу виходить із зборів і якого я прошу задля нас скористатися своїм впливом на конторника, адже це він і привів того до нашого підприємства. Чорно-каштанова борода, що закриває щоки й підборіддя, чорні очі, між очима й бородою - потемнілі щоки. Він дружить з моїм батьком, я знав його ще хлопчиком, і уявлення про те, що він працював під- смажувачем кави, завше робило його в моїх очах ще темнішим і мужнішим, ніж він був.
17 жовтня. Жодної справи я не завершую, бо не маю часу й усередині в мене так і тисне. Якби цілий день був вільний, а ця вранішня тривога в мені до полудня зростала, а на вечір улягалася, то я міг би спати. А так цій тривозі залишається не більше години у вечірні сутінки, вона трохи зростає, а тоді спадає і псує мені ніч намарно й згубно. Чи довго я це витримаю? І чи є сенс витримувати, хіба в мене з’явиться час?
Коли я пригадую цей анекдот (Наполеон розповідає за столом при дворі в Ерфурті: «Як я ще був простим лейтенантом у п’ятому полку... - Королівські високості спантеличено перезираються, Наполеон помічає це й виправляється: - Коли я ще мав честь бути простим лейтенантом...»), від гордощів, що починають супроти моєї волі помалу розпирати мені груди, наливаються жили на шиї.
Ще про Радотін: потім я блукав сам, мерзнучи, в парку на лугу, згодом угледів у відчиненому вікні няньку, що перейшла вслід за мною на цей бік будинку...
20 жовтня. Вісімнадцятого в Макса; написав про Париж. Написав погано, не досягнувши, власне, свободи справжнього опису, коли з вражень спадають пута. Мене знов здолала тупість після великого піднесення вчорашнього дня, що завершився виступом Льови. Вдень я ще не був у якомусь надзвичайному стані, зустрічав із Максом на станції його матір, яка приїхала з Ґаблонца, посидів з ними в кав’ярні, а потім у Макса, що заграв мені циганський танок із «Пертської красуні». Танок, у якому протягом цілих сторінок у монотонному ритмі тільки погойдуються стегна, а на обличчі - непритомний, щирий вираз. Аж поки наприкінці коротко й запізніло вихоплюється пробуджене внутрішнє шаленство, стрясає тіло, бере над ним гору, зіжмакує мелодію, аж вона то злітає вгору, то падає вниз (особливо вирізняються гіркі, глухі тони), а потім, полишена напризволяще, непомітно змовкає. На початку й незмінно протягом усього твору - глибоке відчуття близькості циганщини, можливо, через те, що такий дикий у танці народ спокійним показує себе тільки другові. Враження великої істини першого танцю. Потім гортав «Висловлювання Наполеона». Як легко стаєш на хвилю частинкою власного незвичайного уявлення про Наполеона! Згодом, уже закипаючи, вирушив додому, не в змозі втриматися перед жодним своїм уявленням, збитий з пантелику, обважнілий, розчухраний, набухлий, серед меблів, що перекочувалися довкола мене; переповнений стражданнями й турботами, займаючи неймовірно багато місця, позаяк я, попри свої розміри, був дуже знервований, ввійшов до зали засідань. З того, як я, наприклад, сидів, - а сидів я дуже по-справжньому, - я, бувши глядачем, одразу збагнув би свій стан.
Льови читав гуморески Шолома-Алейхема, потім оповідання Пе- реца, вірша Бяліка (тільки в цьому вірші, де задля єврейського майбутнього використано Кишинівський погром, поет, щоб зробити твір популярнішим, від давньоєврейської мови опустився до жаргону й сам зробив переклад з давньоєврейської на жарґон), Розенфельдову «Продавщицю світла». І що характерно для актора: раз у раз широко розплющує очі, й на мить вони так і застигають, обрамлені високо зведеними бровами. Цілковита правдивість під час усього читання; кволим рухом, що починається від плеча, підносить правицю й поправляє пенсне, яке має вигляд позиченого - так погано сидить на носі; нога під столом випростана так, що працюють тільки слабкі сполучні кістки між стегном та гомілкою; вигнута спина справляє враження слабкої й жалюгідної, позаяк спостерігач не дасть ошукати себе в своєму висновку щодо рівності й цілісності спини, як це може статися, коли він дивиться на обличчя, зокрема на очі, на западини й виступи на щоках чи на іншу дрібницю, скажімо, щетину. Після читань я, вже дорогою додому, відчував, що всі мої здібності зібрано, і з цього приводу поскаржився сестрам, а вдома навіть матері.
Дев’ятнадцятого в д-ра К. з приводу фабрики. Ледве відчутна теоретична ворожість, що має постати між контрагентами під час укладання угоди. Поглядом я обмацував обличчя Г., обернене до доктора. Ця ворожість тим більше має постати між двома людьми, які загалом не звикли продумувати своїх взаємин і тому спотикаються через кожну дрібницю. - Звичка д-ра К.
