мовби то були дві праві руки, а я - здвоєна особистість.
21 жовтня. Протилежний приклад: коли мій шеф обговорює зі мною конторські справи (сьогодні - картотеку), я не можу довго дивитися йому в очі без того, щоб у моєму погляді супроти моєї волі не промайнула ледь помітна гіркота, яка примушує мене або його відвести очі. Він це робить недбаліше, але частіше, позаяк не усвідомлює причини, а просто піддається імпульсу відвести погляд, та відразу й повертає його назад, вважаючи все це наслідком тимчасової стоми очей. Я чиню опір цьому впертіше, тому намагаюся весь час перескакувати поглядом туди-сюди, найохочіше простежую очима всю довжину його носа й тіні від нього на щоках, не відвертаю від нього обличчя нерідко лише за допомогою зубів та язика за міцно стуленими губами - а коли таки доводиться, то опускаю погляд, але не нижче від його краватки, ніколи, та коли він відводить очі, я також відверто й безцеремонно дивлюся в той самий бік, і мій погляд стає якнайвідкритішим.
Єврейські актори: у пані Чіссік на щоках біля рота - виступи. Утворилися вони почасти через те, що внаслідок мук від голоду, пологів, поїздок та акторської роботи позападали щоки, а почасти через розслаблені незвичайні м’язи, що неминуче розвинулися від міміки її великих, колись, безперечно, важких губів. У ролі Суламіф коси в неї здебільшого розпущені, вони прикривають щоки, тож обличчя її іноді має такий вигляд, як у молодої дівчини давніх часів. У неї велике, кістляве, не надто міцне й не кволе, щільно зашнуроване тіло. В її ході швидко з’являється щось святкове, позаяк вона має звичку здіймати довгі руки, розводити їх і поволі ними рухати. А особливо коли співає національну єврейську пісню, ледь погойдуючи великими клубами і в лад із клубами поводячи туди-сюди зігнутими руками з розтуленими долонями, так немовби грається м’ячем, що повільно пролітає над нею.
22 жовтня. Вчора в євреїв. «Кол-Нідре» Шарканського - досить слабенька п’єса з непоганою дотепною сценою написання листа, молитвою закоханих хлопця й дівчини, що стоять, випроставшись, одне навпроти одного зі згорненими руками, з прихиленим до запони вівтаря наверненим великим інквізитором, - він підіймається сходами й зупиняється вгорі, схиливши голову, припавши губами до запони й тримаючи молитовник біля зубів, що цокотять. Уперше за цей четвертий вечір - моя очевидна неспроможність дістати чисте враження. Винне в цьому й наше численне товариство та гості за столом у моєї сестри. І все ж бути таким слабким я не мав права.
Пані Чіссік (мені так приємно писати це прізвище) любить схиляти за столом голову, навіть коли їсть смажену гуску, - здається, тобі пощастить зазирнути під її повіки, якщо спершу обережно провести поглядом уздовж щік, а тоді, зробившись маленьким-маленьким, прослизнути під повіки, причому повіки навіть не треба підводити, вони вже підведені, й крізь них сочиться голубувате сяйво, що спокушає зважитись на спробу. З численних її ігрових прийомів в очі час від часу впадає манера викидати кулака, крутити рукою, що поправляє зборки невидимого шлейфа навколо тіла, приставляти до грудей розчепірені пальці, позаяк простого вигуку недостатньо. Її гра не розмаїта: зляканий позирк на партнера, пошуки виходу на невеличкій сцені, м’який голос, який, щойно вона на мить його піднесе, лише за допомогою великого внутрішнього відлуння, без будь-якого підсилення прибирає героїчного відтінку, радість, що проникає в неї крізь відкрите обличчя, яке розширюється від високого чола до волосся, самодостатність сольного виконання без застосування додаткових засобів, у разі опору вона різко випростується, що примушує глядача хвилюватися за все її тіло; та тільки й того. Але в цьому й полягає правда цілого і як наслідок - переконаність у тому, що її не можна позбавити ні найменшого з її впливів, що вона не залежить ні від вистави, ні від нас.
Співчуття, що його ми виявляємо до цих таких непоганих акторів, які нічого не заробляють і яким узагалі дістається так мало вдячності й слави, - це, власне, лише співчуття до сумної долі багатьох шляхетних устремлінь і насамперед наших. Тим-то воно й таке непорівнянно глибоке, що, на перший погляд, стосується нібито чужих людей, а насправді - нас самих. І все ж воно так тісно пов’язане з акторами, що я навіть тепер не в змозі відокремити його від них. А позаяк я це визнаю, то воно, всупереч здоровому глузду, пов’язується з ними ще дужче.
У пані Чіссік впадають в очі гладенькі щоки біля позбавленого м’язів рота. Її трохи незграбна маленька
