чину, відомо тільки, що вона - «Ліза». Лемех, на жаль, «недоумкуватий», бо це щось таке, чого не замовчиш. Владімір Воробейчик - усього-на-всього «коханець Зельде», а не руйнівник сім’ї, не п’яниця, гравець, гульвіса, нероба, дармоїд. Хоч означення «коханець Зельде» говорить, щоправда, й багато, проте, з огляду на його поведінку, це - найменше, що про нього можна сказати. І, до всього цього, місце дії - Росія, ледве зібрані персонажі розпорошені або на величезному просторі, або на неназваному невеличкому п’ятачку цього простору; одне слово, п’єса стала неможливою, глядач нічого не побачить.
І все ж п’єса починається, вочевидь немалі авторські сили працюють, виявляються речі, яких від зазначених у театральній програмці персонажів і не сподіваєшся, але які їм якнайкраще пасують, якщо тільки повірити в правдивість того, як шмагають батогом, виривають його з рук, б’ють, плескають по плечу, непритомніють, відтинають голову, шкутильгають, танцюють у російських чоботях із закотом, танцюють із задертими спідницями, качаються на канапі, бо це - речі, що проти них безпорадні будь-які заперечення. Проте навіть не треба згадувати про апогей глядацького збудження, щоб збагнути, що оте скромне враження від театральної програмки - враження фальшиве, воно може виникнути аж після вистави, а тепер воно вже неслушне, ба навіть неможливе, воно може скластися тільки в того, хто стомлено стоїть збоку, позаяк той, хто ухвалює присуд чесно, після вистави між театральною програмкою і виставою нічого дозволеного вже не побачить.
Підвівши риску, писав це у відчаї, бо сьогодні особливо гамірно грають у карти, а я мушу сидіти за столом разом з усіма; О. з напханим ротом сміється, підводиться, сідає, тягнеться через стіл, щось мені каже, а я, як на зло, пишу так погано й думаю про вдалі, написані одним духом паризькі спогади Льови, породжені внутрішнім вогнем, тоді як я, принаймні тепер і запевне переважно через те, що в мене так мало часу, майже цілком перебуваю під впливом Макса, і це інколи аж надто отруює мені ще й насолоду від його творів. Переписую автобіографічні спостереження Шоу, позаяк вони мене заспокоюють, хоча в них, власне, є щось протилежне заспокоєнню: змалку він був учнем у конторі одного агента з продажу земельних ділянок у Дубліні. Невдовзі покинув ту роботу, переїхав до Лондона й став письменником. За перші дев’ять років - від 1876 р. до 1885 р. - заробив загалом сто сорок крон. «Та хоч я й був міцним молодим хлопцем і моя сім’я жила в поганих умовах, я не кинувся в життєву боротьбу; я кинув у неї матір і жив на її утриманні.
27 жовтня. Оповідання й щоденники Льови: як його налякав Нотр-Дам, як його захопив тигр у Jardin des Plantes - втілення відчаю й надії, що потамовує відчай і надію їжею; як його богомільний батько розпитує під час вистави, чи можна йому тепер по суботах гуляти, чи має він час читати нові книжки, чи вільно йому їсти в дні посту, коли вже по суботах усе ж таки доводиться працювати і він узагалі не має часу й постує більше, ніж приписує будь-яка релігія. Коли він, жуючи чорний хліб, прогулюється вулицями, здалеку це має такий вигляд, наче він їсть шоколад. Робота на кашкетній фабриці і його товариш, соціаліст, який має за буржуя кожного, хто не працює точнісінько так, як, приміром, він, Льови з його вишуканими руками; у неділю той нудьгує, зневажливо, як до розкоші, ставиться до читання, сам читати не вміє й іронічно просить Льови прочитати одержаного листа.
Єврейська очисна вода, яку в Росії має кожна єврейська громада і яку я уявляю собі у вигляді кабіни з резервуаром, що має наперед визначену форму, оснащену приписаним і контрольованим рабином обладнанням, вода, призначена змивати з
