тьмаритись (коли я саме зробив перерву й сів повечеряти, прийшов Льови й заважав та розважав мене від сьомої до десятої години). Але замість вичікувати вдома, що ж буде далі, я прочитав п’яте через десяте двоє чисел «Акціону», трохи з «Невдах»29, нарешті, свої паризькі нотатки й ліг спати, по суті, задоволеніший, ніж доти, однак озлоблений. Щось таке було зі мною кілька днів тому, коли я повернувся з прогулянки, свідомо наслідуючи Льови й спрямувавши силу його натхнення на свою власну мету. Тоді я вдома також читав, багато й плутано говорив і вибився з сили.
31 жовтня. Сьогодні то сям то там гортав каталог Фішера, «Інзель- альманах», «Рундшау» і тепер досить виразно усвідомлюю, що опанував усе добре, а якщо й так собі, то принаймні без шкоди. І якби не треба було знову зустрічатися з Льови, я міг би сьогодні ввечері від себе досить багато сподіватись.
Сьогодні пополудні до нас заради однієї з моїх сестер приходила сваха, і я з різних причин почувався перед нею ніяково й мусив опускати очі. На жінці була сукня, така стара, пошарпана й брудна, що аж відливала світло-сірим лиском. Підводячись, вона залишала руки на колінах. Жінка була зизоока, й через це, мабуть, мені важче було обминути її поглядом, коли доводилося дивитись на батька, який щось питав у мене про запропонованого молодика. Свою ніяковість мені вдавалося трохи приховати тільки завдяки тому, що на столі стояв обід і я, не думаючи про ніяковість, досить заклопотано змішував те, що стояло у трьох тарілках переді мною. На жінчиному обличчі, яке я бачив спершу тільки частинами, зморшки були до того глибокі, що аж подумалося: як же здивовано й спантеличено тварини мають споглядати такі людські обличчя. В око впадала плоть її невеличкого кутастого носика, а надто його трохи задертого кінчика, що ніби стримів з обличчя.
Коли в неділю пополудні я, трохи випередивши трьох жінок, ввійшов у Максів будинок, то подумав: є ще один-два доми, де я маю що робити, ще можуть жінки, які простують позад мене, бачити, як у неділю пополудні я завертаю до чийогось під’їзду, щоб попрацювати, поговорити, - завертаю цілеспрямовано, поквапно, тільки як виняток оцінюючи це з такого боку. Довго так уже не може тривати.
Новели Вільгельма Шефера я читаю, особливо коли вголос, з такою самою зосередженою насолодою, немовби воджу собі шпагатом по язику. Вчора ввечері мені спочатку не дуже вдавалося терпіти Валлі30, та коли я позичив їй «Невдах» і вона трохи почитала й історія вже справила на неї, певно, неабияке враження, я завдяки цьому враженню пройнявся до неї любов’ю й погладив її.
Щоб не забути, на той випадок, якщо батько знов назве мене поганим сином, я занотую собі, що він без особливого приводу - чи то щоб просто мене принизити, чи то щоб нібито порятувати - при кількох родичах обізвав Макса «теБСІп^епег ЯкосЬ»31 і що вчора, коли в моїй кімнаті був Льови, він, іронічно вихиляючись і роблячи гримаси, заговорив про чужих людей, яких тут, мовляв, впускають у квартиру, і що цікавого можна знайти в чужій людині, і навіщо заводити такі непотрібні знайомства і т. ін. - Але не треба було цього занотовувати, адже я вже дописався до того, що в мені прокинулася ненависть до батька, для якої сьогодні він не дав жодного приводу і яку, принаймні у випадку з Льови, це можна порівняти з тим, що я занотував як батькові висловлювання, і яка зростає ще й через те, що у вчорашній батьковій поведінці нічого поганого я, власне, пригадати не можу.
1 листопада. Сьогодні почав жадібно й щасливо читати «Історію єврейства» Ґреца. Позаяк моя спрага пізнавати багато випереджала саме читання, то воно спершу видалося мені чужішим, ніж я сподівавсь, і довелося час від часу спинятися, щоб заспокоїтись і дати моєму єврейству зібратися. Та наприкінці мене вже захопила недосконалість перших поселень у заново завойованому Канаані й правдиво змальована недосконалість народних обранців (Йозуас, суддя, Еліс).
Учора ввечері прощалися з пані Клюґ. Ми, я і Льови, бігли вздовж потяга й бачили, як пані Клюґ за зачиненим вікном останнього вагона видивляється в темряву. Ще в купе вона хутко випростала в наш бік руку, підвелася, відчинила вікно, хвилю постояла на всю його ширину в розстебнутому пальті, поки позад неї виросла темна постать пана Клюґа, який тільки й спромігся, що широко й гірко роззявити рота й різко, ніби назавжди, стулити його. За ці п’ятнадцять хвилин я мало розмовляв
