достатньо, цілком достатньо. Отож дай мені спокій з такими розмовами». А я кажу: «Я намагаюся стримуватись і, як завжди в таких особливих випадках, відчуваю в батькові таку мудрість, якої можу відпити лиш один ковток».
Помер дід Льови, чоловік щедрий, який знав кілька мов, кілька разів побував у тривалих подорожах у глибину Росії; якось у суботу відмовився їсти в одного рабина-цілителя в Єкатеринославі, бо довгий чуб і строката краватка в рабинового сина посіяли в ньому сумнів щодо набожності того дому.
Ліжко поставили посеред кімнати, свічники позичили в друзів та родичів, отож кімнату сповнювало світло й дим від свічок. Цілий день довкола ліжка стояло душ сорок, щоб біля смертного одра побожної людини набратися нових сил. До останньої своєї хвилини він був притомний і в належну мить, поклавши руку на груди, почав проказувати молитви, призначені для такої години. Поки він страждав і після його смерті баба, що сиділа разом з іншими жінками в сусідній кімнаті, нестримно ридала, та коли він помирав, вона була цілком спокійна, бо заповідь каже в міру сил своїх полегшувати вмирущому смерть. «Він відійшов із власними молитвами». Йому багато хто заздрив через цю смерть, що увінчала таке набожне життя.
Єврейський Великдень. Спілка багатих євреїв орендує пекарню, її члени переймають на себе всі турботи, пов’язані з приготуванням так званої вісімнадцятихвилинної маци для глав сімей: наносити води, кошерувати, замісити, покраяти, подірявити.
5 листопада. Вчора спав, після «Бар-Кохби» від сьомої - з Льови, читали вголос листа його батька. Увечері в Баума.
Хочеться писати, на чолі щось постійно посмикується. Сиджу в себе в кімнаті, осередді гармидеру в цілій квартирі. Чую, як гупають усі двері, це гупання рятує мене лише від тупоту людей, що проходять крізь двері, а ще до мене долинає клацання дверцят біля плити на кухні. Батько розчахує навстіж двері до моєї кімнати й проходить через неї в домашньому халаті, що волочиться за ним; у сусідній кімнаті з груби вигортають попіл, Валлі запитує хтозна-кого через передпокій, наче гукає через паризьку вуличку, чи вже почищено батькового капелюха; у відповідь на цикання, яке має засвідчити повагу до мене, чийсь голос кричить іще дужче. Вхідні двері прочиняються з хрипким катаральним рипом, потім відчиняються далі з коротким жіночим співом і зачиняються з глухим суворим стуком, що лунає особливо безцеремонно. Батько пішов, тепер починається делікатніший, розпорошеніший, безнадійніший гармидер, перед у якому ведуть голоси двох канарок. Мені вже й доти спадала думка, а тепер канарки знов нагадали про це, - чи не прочинити трохи двері, проповзти змією до сусідньої кімнати й, лежачи отак на підлозі, благати сестер та їхню покоївку дати мені спокій*.
‘Цей уривок Кафка, випустивши перше речення, опублікував із незначними змінами під заголовком «Великий гармидер» у журналі «Гердерблеттер». Видано за дорученням Товариства Й.-Ґ Гердера у Празі (укладачі Віллі Гаас та ін.), 1 -й рік видання, № 4—5, жовтень 1912 р Прага, видавництво Товариства Й.-Ґ. Гердера Змінену в першому виданні порівняно з першим рукописним варіантом фразу перенесено до четвертого речення: «...Валлі запитує через передпокій, вигукуючи кожне слово, чи вже почищено батькового капелюха; у відповідь на цикання, що має засвідчити повагу до мене, чийсь голос кричить іще дужче».
Гіркота, яку я відчував учора ввечері, коли Макс читав уголос у Баума моє невеличке оповідання про автомобіль. Я замкнувся в собі й, щоб нічого не чути, похнюпив голову, просто-таки притиснувши підборіддя до грудей. Безладні нагромадження фраз із провалинами, в які можна стромити обидві руки; одна фраза лунає високо, інша - низько, як їй заманеться; фраза зачіпає фразу, мов ото язик зачіпає дупластий чи вставний зуб; а ще котрась фраза починається так грубо, що все оповідання застигає у прикрому подиві; напливає в’яле наслідування Макса (тема то приглушена, то увиразнена), часом усе має такий вигляд, наче урок танців перші чверть години. Я це пояснюю собі тим, що мені бракує часу й спокою, аби з усією повнотою виявити можливості свого таланту. Тим-то на світ щоразу з’являються тільки уривані початки; скажімо, все оповідання про автомобіль - це суціль уривані початки. Якби я спромігся написати коли-небудь щось велике й ціле, вдало вибудоване від початку до кінця, тоді така історія ніколи б не відділилась остаточно від мене, і я мав би
