молода й незаміжня. Як бути - складати подяку чи посилати прокльони за те, що я, попри все своє горе, ще спроможний відчувати кохання - кохання неземне, щоправда, до предметів земних.
Прекрасна була пані Чіссік учора. Власне, природна краса невеличких долонь, легких пальців, округлого передрамення, такого досконалого самого собою, що навіть незвичний вигляд цієї голизни не викликає думок про решту тіла. Розділені на дві хвилі, ясно осяяні світлом від газового ліхтаря коси. Не зовсім чиста шкіра навколо правого кутика рота. Немовби для того, щоб висловити дитячу скаргу, розтуляються її вуста, що вгорі й унизу переходять у ніжно окреслені вигини; складається враження, ніби цей чудовий слововитвір, що осяває слова світлом голосних і кінчиком язика оберігає чисті обриси слів, може вдатися тільки один раз, але він вражає своєю вічнотривалістю. Невисоке біле чоло. Я ненавиджу, коли пудряться - принаймні так, як я бачив досі, та якщо ота білизна, отой завислий над самісінькою шкірою, каламутнуватий молочно-білий серпанок нанесено пудрою, то нехай пудряться всі. Вона любить приставити два пальці до правого кутика губів, може, вона навіть кладе до рота пальці, а може, й зубочистку туди стромляє; я до її пальців не приглядався, але вигляд усе мало майже такий, немовби вона ввіткнула зубочистку в дупластий зуб і на чверть години її там залишила.
8 листопада. Від обіду до вечора у доктора (адвоката) з приводу фабрики.
Дівчина, яка тільки через те, що йшла попідруч із коханим, спокійно поглядала довкола.
Конторниця в N. нагадала мені виконавицю ролі Манетт Саломон у паризькому Одеоні півтора роки тому. Принаймні коли сиділа. М’які, скоріше широкі, ніж високі груди, стиснені вовняною тканиною. Обличчя до рота широке, але нижче різко звужується. З гладенько зачесаних кіс вибиваються занедбані природні кучері. У міцному тілі - старанність і спокій. Спогад посилювало, як я розумію, ще й те, що вона напружено працювала (важельки в її друкарській машинці - системи «Олівер» - мерехтіли, мов в’язальні дротики за давніх часів), походжала туди-сюди, але за півгодини ледве промовила кілька слів, так ніби тримала в собі саму Манетт Саломон.
Чекаючи в доктора, я сидів, дивився на друкарку й розмірковував про те, як важко дати визначення її обличчю, навіть розглядаючи його. Особливо збивало з пуття співвідношення між розтягненою зачіскою, що майже на однакову відстань виступала довкола голови, і рівним носом, який здавався швидше задовгим. Коли дівчина, яка саме читала папери, рвучко повернулася, мене майже приголомшило спостереження, що внаслідок своїх роздумів я став дівчині чужішим, ніж якби мізинцем провів по її спідниці.
Коли доктор, читаючи угоду, дійшов до місця, де йшлося про можливу мою майбутню дружину й можливих дітей, я завважив навпроти себе стіл і двоє великих та одне менше крісло навколо нього. Подумавши про те, що я ніколи не зможу зайняти разом із дружиною й дитиною ці чи будь-які інші троє крісел, я відчув таке гаряче й уже з самого початку розпачливе бажання цього щастя, що, роздратований і збуджений, змушений був поставити докторові тільки одне запитання, яке залишилося після тривалого читання і яке виявило моє цілковите нерозуміння великої, щойно прочитаної частини угоди.
Ще про те, як прощались: у Піпеса мені впали в око - оскільки я відчував, як він мене пригнічує, - насамперед щербаті, на краях у чорних цятках зуби. Нарешті мене осяває напівсформована ідея: «Навіщо так далеко їхати потягом до Нюрнберга? - запитав я. - Чом би не дати одну-дві вистави десь на невеличкій проміжній станції?» - «А ви знаєте таку?» - поцікавилася пані Чіссік, зовсім не так різко, як я тут пишу, примусивши мене цим самим перевести погляд на неї. Все її тіло, яке було видно над столом, вся округлість плечей, спини й грудей - все було м’яке, хоч на сцені її конституція в європейській сукні видається кістлявою, майже неоковирною. Задля сміху я назвав Пільзен. Завсідники за сусіднім столиком досить розважливо назвали Тепліц. Пан Чіссік ладен був захищати будь-яку проміжну станцію, він вірив тільки в невеликі заходи, пані Чіссік, не довго змовляючись із чоловіком, підтримала його й лише перепитала, скільки коштує квиток. Обоє раз у раз казали: досить було б заробити на парнуссе32. Дочка треться щокою об її рукав; жінка вочевидь цього не помічає, але дорослим передається дитяча впевненість, що дитині при батьках, навіть коли вони мандрівні актори, нічого не станеться й що справжніх турбот так близько від землі не буває, вони бувають лише на рівні облич дорослих. Я гаряче виступав за
