Щоденники 1910-1923

Е. Ось так.

А. Тоді ти повинен мене звільнити, Емілю.

Е. Так швидко? І тебе зовсім не цікавить чому?

А. Я знаю.

Е. Невже?

А. Тобі не смакує їжа.

Е. (швидко підводиться, підносить голос). Ти знаєш, що Курт сьогодні ввечері їде, чи ти про це не знаєш?

А. (внутрішньо незворушно). Ну звісно, на жаль, він їде, але через це не варто було мене кликати.

21 листопада. Колишня моя нянька, зі смагляво-жовтим обличчям, вугластим носом і такою милою мені тоді бородавкою десь на щоці, сьогодні була в нас уже вдруге за короткий час, щоб побачити мене. Першого разу вона не застала мене, цього разу я хотів мати спокій, хотів поспати й звелів сказати, що мене нема вдома. Чому вона так погано мене виховала, адже я виростав слухняний, вона сама розповідає тепер про це в передпокої кухарці й служниці, на вдачу я був, мовляв, спокійний і щирий. Чому ж вона не скористалася цим задля мене ж і не приготувала мені кращого майбутнього? Вона або заміжня, або вдова, має дітей, в неї жвава мова, яка не дає мені заснути, вона гадає, що я - високий здоровий чоловік у прекрасному віці - двадцять вісім років, люблю згадувати про свою юність і взагалі знаю, що з собою робити. А я лежу, однак, отут на канапі, вилетівши від одного копняка зі світу, очікую сон, який все не хоче приходити, а коли прийде, то тільки торкнеться мене, суглоби болять від стоми, худе тіло смертельно тремтить від хвилювання, якого не сміє виразно усвідомити, в голові посмикується щось незбагненне. А тут під моїми дверима стоять троє жінок, одна нахвалює мене такого, яким я був, дві - який я є. Кухарка каже, що я відразу, вона має на увазі, без кружних шляхів, потраплю до раю. Так воно й буде.

її

. Льови: один раббі в Талмуді дотримувався принципу, як на такий випадок вельми богоугодного: нічого, навіть склянки води, ні від кого Не брати. Та якось сталося так, що з ним схотів познайомитися Найбільший раббі свого часу й запросив його, отже, на обід. Відхилити Запрошення такої людини - це було щось неможливе. Засмучений перший раббі зібрався в дорогу.Та позаяк він був у своєму принципі такий непохитний, між двома раббі постала гора.

АННА (сидить біля столу й читає газету).

КАРЛ (ходить по кімнаті, дійшовши до вікна, спиняється й виглядає надвір, навіть відчиняє внутрішню половинку вікна).

АННА. Прошу тебе, причини вікно, холодно ж.

КАРЛ (причиняє вікно). У нас із тобою в голові різний клопіт.

22 листопада.