оцим тілом, добутим на світ Божий десь із комірчини? У Талмуді сказано також: чоловік без жінки - не людина.
Щодо таких думок цього вечора мені не залишалося іншої ради, як сказати собі: «Ось ви й прийшли, погані думки, прийшли тепер, коли я слабкий і в мене зіпсований шлунок. Саме тепер ви хочете, щоб я продумав вас. Ви домагаєтесь тільки того, що вам приємно. Посоромтеся. Приходьте іншим разом, коли я буду міцніший. Не зловживайте так моїм станом». І справді, думки, навіть не чекаючи інших аргументів, відступили, помалу розвіялись і до кінця моєї тривалої, звичайно ж, не надто щасливої прогулянки мене вже не тривожили.
Та вони вочевидь забули, що, коли щоразу зважатимуть на мій поганий стан, їхня черга наставатиме рідко.
Бензиновий запах від автомобіля, що їхав з боку театру, нагадав мені про те, що театральних глядачів, які йшли мені назустріч, востаннє поправляючи пальта й почеплені на шию біноклі, вдома видимо чекає приємний вечір (і хай навіть його осяватиме лише одна свічка, перед сном це - саме те, що треба), а також про те, як їх спровадили з театру додому, немов підлеглих, перед якими востаннє опустилася завіса й позад яких порозчинялися двері, в які вони перед початком вистави або під час першої дії - через якусь сміховинну затримку - так гордовито вступили.
25 листопада. Всю другу половину дня в кав’ярні «Сіті» вмовляв М. підписати заяву про те, що він був у нас тільки продавцем, отже, не підлягав обов’язковому страхуванню, і батько не повинен був вносити велику доплату за його страхування. Він обіцяє мені, я непогано розмовляю по-чеському, особливо вишукано вибачаюся за свої помилки, він обіцяє надіслати заяву до крамниці в понеділок, я відчуваю, що він якщо й не любить мене, то все ж таки поважає, але в понеділок нічого не надсилає, його вже й у Празі нема, він поїхав.
Увечері, виснажений, у Баума, без Макса. Читаємо вголос «Шибеника», одне ще не дуже доведене до ладу оповідання, перший розділ якого - скоріше склад заготовок для одного оповідання.
26 листопада. До полудня й після полудня, до п’ятої, з Максом - «Ріхард і Самуель». Потім до 1М\, колекціонера з Лінца, якого нараяв Кубін, - п’ятдесят років, велет, вайлуватий; коли довго мовчить, нахиляєш голову, позаяк він зовсім мовчить, а коли говорить, то говорить не зовсім; життя його складається з колекціонування й злягання з жінками.
Колекціонування: почав із того, що збирав поштові марки, згодом перейшов до графіки, потім збирав усе, далі збагнув марність такого збирання, якому нема кінця-краю, й обмежився амулетами, пізніше - паломницькими медалями й паломницькими листівками з Нижньої Австрії та Південної Баварії. Це медалі й листівки, що їх виготовляють окремо для кожного паломництва, щодо матеріалів і мистецького виконання вони здебільш не мають жодної цінності, але на них нерідко трапляються приємні картинки. Крім того, він почав ще й активно друкуватися, причому написав про ці речі перший, визначивши для них і критерії систематизації. Звісно, люди, які доти призбирували такі предмети й проґавили можливість публікуватися, обурились, але потім їм довелося все ж таки змиритися. Тепер він - визнаний експерт із паломницьких медалей, з усіх усюд надходять прохання оцінити й атестувати ті медалі, його голос має вагу. А втім, він призбирує й багато чого іншого, а його гордість - пояс цнотливості, що, як і всі його амулети, демонструвався на Дрезденській виставці гігієни. (Він там щойно побував і розпорядився спакувати все й приготувати до
перевезення.) Далі - чудовий рицарський меч від Фалькенштайнера. До мистецтва він ставиться погано, розуміє його тільки крізь призму колекціонування.
З кав’ярні в готелі «Граф» він повів нас до своєї перетопленої кімнати, сів на ліжко, ми - у двоє крісел довкола, так що в нас вийшло таке собі спокійне зібрання. Перше його запитання: «Ви колекціонери?» - «Ні, лише бідні аматори». - «Дарма». -
