Він дістає гаманець і просто-таки закидає нас екслібрисами, власними й чужими, впереміж із проспектом своєї наступної книжки «Чаклування й забобони в кам’яному царстві». Написав він уже багато, особливо про «Материнство в мистецтві», вагітне тіло він вважає найпрекраснішим, воно йому й найприємніше... Писав і про амулети. Служив також у віденських придворних музеях, керував розкопками у Браїлі в гирлі Дунаю, винайшов названий його ім’ям спосіб склеювати викопані вази, він - тринадцятикратний член учених товариств і музеїв, свою колекцію відписав Німецькому музею в Нюрнберзі, нерідко сидить до першої чи другої ночі за письмовим столом, а вранці о восьмий - уже знов за столом. Ми маємо щось записати до книги для гостей однієї його подруги, книгу він прихопив у поїздку з собою, щоб заповнювати в дорозі. Самописці йдуть у першу чергу. Макс занотовує складний вірш, що його пан N. намагається перекласти прислів’ям «Після дощику сяє сонечко». Перед цим він дерев’яним голосом прочитав вірша мені. Я пишу: «Дрібна душа в танку скаче» і т. ін.
Він знов читає вголос, я допомагаю, нарешті він питає: «Перський розмір? Як же це називається? Газель? Ні?» Ми не можемо ні підтвердити, ні вгадати, що він має на увазі. Кінець кінцем він заходжується цитувати ритурнель Рюккерта. Ага, отже, він мав на увазі ритурнель. Але це теж не те. Гаразд, однак певна милозвучність тут є.
Він товаришує з Гальбе й залюбки, мовляв, побалакав би про нього. А ми - куди охочіше про Бляйя. Та про цього багато не скажеш, у мюнхенському літературному товаристві його зневажають через літературне свинство, з дружиною, яка зубний лікар і має популярне стоматологічне ательє, він розлучився, хоч вона й утримує його, дочка, шістнадцятирічна білявка з синіми очима - найрозбещеніша дівка в Мюнхені. У «Штанях» Штернгайма - N. був із Гальбе в театрі - Бляй грав уже немолодого ловеласа. Зустрівши його на другий день, N. сказав: «Пане докторе, вчора ви грали доктора Бляйя». - «Як це? Як це? - перепитав той спантеличено. - Я ж бо грав того й того». Коли ми зібралися йти, він розкидав постіль, щоб вона вся прогрілася до температури натопленої кімнати, ще й розпорядився топити далі.
З Талмуда: коли вчений вирушає шукати собі дружину, він має взяти з собою амхореця38, позаяк, надто заглиблений у свою вченість, не завважить того, чого шукає.
Телефонні й телеграфні дроти довкола Варшави завдяки хабарам доточено, й тепер вони утворюють замкнене коло, обертаючи місто,
в дусі Талмуда, на таку собі обмежовану місцевість, до певної міри двір, отож навіть найпобожніші в суботу мають змогу рухатися всередині цього кола, маючи при собі дрібнички (приміром, носові хусточки).
Товариство хасидів, у якому вони блаженно провадять бесіди про питання Талмуда. Якщо бесіда не складається чи хтось не бере в ній участі, надолужують співом. Мелодії придумують самі, й коли котрась вдається, скликають усіх членів сім’ї, і з ними розучують її й репетирують. Якось раббі-чудодій, в якого частенько бували галюцинації, під час однієї з таких бесід раптом опустив голову на згорнені на столі руки й у такій позі, поки всі довкола мовчали, сидів три години. Прокинувшись, він заплакав і виконав цілком новий бадьорий військовий марш. То була мелодія, під яку янголи смерті саме проводжали на небо душу іншого раббі-чудодія, що помер у далекому російському місті.
За Кабалою набожні люди в п’ятницю одержують нову, щиро небесну, ніжнішу душу, яка залишається з ними до суботнього вечора.
У п’ятниці кожну набожну людину від храму додому проводжають двоє янголів; господар дому вітає їх, стоячи в дитячій кімнаті; вони зостаються лише ненадовго.
Мене завжди особливо цікавило виховання дівчат - як вони стають дорослими, звикають до законів світу. Тоді вони вже
