Учора перед сном в моїй уяві постало графічне зображення схожого на гору, виокремленого в повітрі гурту людей у цілком новій для мене графічній техніці, яка, одного разу винайдена, здавалася легкою для виконання. Навколо столу зібралося товариство, підлога була трохи ширша, ніж саме людське коло, але з усіх людей я, хоч як напружував зір, поки що міг розгледіти тільки одного молодика в старомодному одязі. Лівою рукою він спирався на стіл, долоня вільно звисала над його обличчям, очі грайливо дивилися на когось, хто чи то стурбовано, чи то запитливо схилявся над ним. Тіло його, надто права нога, було по-юнацькому недбало випростане, він скоріше лежав, ніж сидів. Дві пари чітких ліній, що окреслювали ноги, легко перехрещувались і з’єднувалися з обрисами тіла. Між цими лініями кволою плоттю випиналася блідозафарбована одежа. Вражений цим чудовим малюнком, що викликав у мене в голові напругу, яка, на моє переконання, і була саме тією і то тривалою напругою, котра, коли б моя воля, могла б водити олівцем у руці, я примусив себе вихопитися з того памороч- ного стану, щоб краще продумати малюнок. Щоправда, невдовзі я збагнув: у моїй уяві постало не що інше, як невеличка група із сіро- білої порцеляни.
У перехідні періоди, яким був для мене минулий тиждень і який триває принаймні й донині, мене часто бере сумний, проте спокійний подив із приводу моєї нечулості. Від усіх речей мене відділяє порожній простір, межі якого я навіть не намагаюся переступити.
Тепер, увечері, коли думки, як мені здається, починають ставати розкутішими і я, можливо, був би на щось здатний, доводиться йти до Національного театру на «Гіпподамію», прем’єру Врхліцькі.
Нема сумніву, я вже ніколи не зможу використати неділю краще, ніж будній день, позаяк вона особливим своїм розпорядком ламає всі мої звички, і мені додатково потрібен вільний час, щоб хоч трохи пристосуватися до цього особливого дня.
Своє бажання написати автобіографію я здійсню неодмінно й відразу, тієї самої миті, щойно звільнюся зі служби в конторі. Таку рішучу переміну перед початком роботи я мушу поставити своєю тимчасовою метою, щоб бути в змозі давати раду навалі подій. Іншої знаменної переміни, яка вже сама собою видається такою жахливо неймовірною, я не бачу. Але тоді робота над автобіографією стала б великою радістю, бо тривала б так само легко, як записування снів, однак дала б зовсім інший, значніший результат, який завжди справляв би на мене вплив і був би приступний розуму й почуттю кожного.
18 грудня. Позавчора «Гіпподамія». Жалюгідна п’єса. Блукання в грецькій міфології без будь-якого сенсу й причини. Замітка Квапіла в театральній програмці, який між рядків висловлює очевидну думку, що червоною лінією проходить крізь усю виставу: добра режисура (тут вона, однак, не що інше, як наслідування Райнгардта) з нікудишнього твору здатна зробити велике театральне видовище. Сумним може здатися все це чехові, який бодай трохи щось бачив. - Намісник, який у перерві крізь відчинені двері своєї ложі ковтав повітря з ко- ридора. - Викликана тінь мертвої Аксіохи, що швидко зникає, бо вона, недавно померши, коли бачить світ, знов надто гостро сприймає колишні свої людські страждання.
Я непунктуальний, бо не відчуваю болю очікування.
Кожен мій добрий стан не має часу й права виявити себе в усій повноті; кожен поганий стан, навпаки, має і того й того більше, ніж удосталь. Тепер я, як можу вирахувати за щоденником, страждаю від такого стану від дев’ятого числа. Вчора
