лише кількох недовгих хвилин цього ранку виявилося достатньо, щоб розповіддю про застарілий прадавній обряд обрізання та напівнаспі- вуванням молитов задовольнити історичний інтерес у присутніх.
Льови, якого я майже щовечора примушую по півгодини чекати, вчора сказав мені: «Чекаючи вас, я ось уже кілька днів поглядаю вгору на ваше вікно. Спершу я бачу там світло - це коли прийду, як звикле, завчасу, - й припускаю, що ви ще працюєте. Потім світло гасне, але ще горить у сусідній кімнаті - отже, ви вечеряєте; тоді воно спалахує знов у вашій кімнаті - отже, ви чистите зуби; тоді гасне й там, отже, ви вже на сходах, але потім загорається знов...»
25 грудня. Все, що я довідуюся від Льови про сучасну єврейську літературу у Варшаві й що я знаю про сучасну чеську літературу - почасти завдяки власним спостереженням, - вказує на те, що багато переваг літературної роботи - пробудження умів, збереження цілісності національної свідомості, яка у зовнішньому житті нерідко бездіяльна й постійно розпорошується, гордість і опора, яку нація дістає для себе, надто перед лицем ворожого оточення в літературі, у цьому щоденнику нації, який являє собою щось зовсім відмінне від історіографії, завдяки якому розвиток може відбуватися швидше й воднораз постійно діставати всебічну оцінку, деталізоване одухотворення широкого суспільного життя, стримування невдоволених елементів, котрі відразу виявляються корисними там, де шкоду може завдати просто байдужість, цілеспрямована організація мас шляхом пожвавлення роботи й розповсюдження часописів, зосередження уваги нації на власних проблемах і сприймання чужого лише у віддзеркаленому вигляді, народження поваги до людей літературної праці, тимчасове, але багате наслідками пробудження високих прагнень у молодого покоління, залучення літературних процесів до актуальної політики, ошляхетнення й створення можливостей для обговорення суперечностей між батьками й дітьми, показ національних помилок хоч і в особливо болючий, проте гідний прощення й воленосний спосіб, народження жвавої, а тому самоусвідомленої книжкової торгівлі й потягу до книжок, - усіх цих результатів можна досягти вже за допомогою літератури, яка хоча насправді набуває й не надто широкого розвитку, а проте внаслідок браку видатних талантів справляє враження широко розвиненої. Така література виявляє активність навіть більшу, ніж та, що багата талантами, бо, позаяк тут нема жодного письменника, обдарування якого примусило б замовкнути принаймні більшість скептиків, літературна боротьба стає великою мірою таки виправданою. Тому в літературі, не проламаній талантом, нема й шпарини, крізь яку можуть протиснутися байдужі. Тим нагальніше така література вимагає уваги. Самостійність окремого письменника зберігається краще - звичайно, лише в межах національних кордонів. Брак незаперечних національних авторитетів стримує цілковитих нездар від творчості. Та навіть незначних здібностей мало, щоб підпасти під вплив провідних на цей час письменників, наділених невиразними характерними ознаками, чи щоб опанувати досягнення чужих літератур, чи щоб наслідувати вже освоєну чужу літературу, що можна побачити з того, як, наприклад, усередині такої багатої на великі таланти літературі, як німецька, найгірші письменники тримаються на поверхні завдяки наслідуванню вітчизняних зразків. Особливо ефективно виявляється у вищезгаданих напрямах творча й доброчинна сила поганої через окремі її зразки літератури, коли починають складати історико-лі- тературний реєстр покійних письменників. їхній незаперечний тодішній і нинішній вплив стає чимось таким реальним, що це можна переплутати з їхньою творчістю. Говорять про друге, а на увазі мають перше, ба більше, навіть читають друге, а бачать тільки перше. Та позаяк той вглив не забувається, а творчість самостійного впливу на спогади не справляє, то нема ні забуття, ні воскресіння з пам’яті. Історія літератури пропонує лише незмінний, гідний довіри блок, якому скороминущі смаки можуть завдати тільки невеликої шкоди.
Пам’ять малої нації не менша, ніж пам’ять великої нації, тому наявний матеріал вона опановує ґрунтовніше. Щоправда, працює менше дослідників історії літератури, однак література - справа не стільки історії літератури, скільки всього народу, і тому зберігається хоч і не в чистому вигляді, зате надійно. Позаяк вимоги, що їх висуває національна свідомість малого народу, зобов’язують кожного завжди бути готовим знати, нести, захищати ту частину літератури, що припадає на нього, - захищати в будь-якому разі, навіть якщо він її не знає й не несе.
Давні творіння тлумачить велике число дослідників, вони беруться за слабкий матеріал із такою заповзятливістю, яку гальмує лише побоювання, що можна надто швидко дійти кінця, а також загально- усвідомлене благоговіння. Все робиться якнайчесніше, хіба що робота триває з якоюсь стриманістю, що ніколи не минає, не допускає втоми й порухом чиєїсь вправної руки поширюється далеко навкруги. Зрештою та стриманість заважає не тільки побачити перспективу, а й скласти об’єктивну думку, що перекреслює всі ці зауваження.
