своєї душі відчув це корисне, радісне життя.
Обрізання в Росії. В усій квартирі на всіх дверях чіпляють завбільшки як долоня таблички з кабалістичними знаками - в період між пологами й обрізанням вони мають охороняти матір від злих духів, що в цей час особливо небезпечні для неї й дитини, можливо, через те, що її тіло ще широко розверзнуте й надає всьому злому такий зручний вхід, а також через те, що хлопчик, поки не прилучився до Завіту, не годен цьому злому чинити опір. Тим-то й наймають сиділку, щоб мати ні на мить не залишалася сама. Також щоб захистити породіллю від злих духів, цілий тиждень, крім п’ятниці, після пологів десятеро- п’ятнадцятеро дітей, щоразу інші, надвечір під орудою белфера (над- штатного вчителя) приходять до материного ліжка, проказують напам’ять «Шема Ізраїль» і дістають у подарунок солодощі. Ці невинні п’яти-восьмирічні діти мають особливо ефективно стримувати злих духів, настирливих особливо надвечір. У п’ятницю влаштовують спеціальне свято, і взагалі весь цей тиждень звані обіди змінюють один одного. Напередодні обрізання злі духи лютують найдужче, тому остання ніч - це ніч чатування, і до самого ранку ніхто не спить, усі залишаються біля матері. Коли настає час обрізання, нерідко збирається понад сотня родичів і друзів. Право принести хлопчика дістає найшанованіший з-поміж присутніх. Той, хто обрізує, - він виконує цей обов’язок безплатно, - здебільшого п’яниця, позаяк йому, завжди дуже заклопотаному, ніколи брати участь у всіляких святкових учтах, і він устигає тільки перехиляти горілку Тим-то у всіх цих обрізаль- ників червоні носи і тхне з рота. Тож украй неапетитний вигляд має й картина, коли вони, завершивши обрізання, отим своїм ротом - як і прописано - обсмоктують закривавлений член. Потім член посипають деревною мукою, і днів через три він майже заживає.
Для євреїв - а для тих, що в Росії, звичайно ж, особливо - штивне сімейне життя, здається, не таке властиве, позаяк воно властиве, зрештою, й християнам, а от сімейному життю євреїв заважає все ж таки те, що жінка не прилучена до вивчення Талмуда, й коли чоловік хоче порозмовляти з гостями про вчені речі з Талмуда, тобто про головне в його житті, жінки виходять - мають виходити - до сусідньої кімнати, отож тим більше дивно, що вони за будь-якої можливої нагоди знову сходяться, хай це буде для молитви, чи для навчання, чи для обговорення релігійних питань, чи нерідко для основаних на релігійних звичаях урочистих трапез, де спиртне п’ють дуже помірно. Вони просто-таки линуть одне до одного.
Силою своїх творів Ґьоте, очевидно, стримує розвиток німецької мови. Коли проза за цей час нерідко й віддалялася від нього, то саме тепер вона з іще глибшою пристрастю все ж таки нарешті повернулася до нього, і навіть давні звороти, які в Ґьоте хоч і трапляються, проте загалом з ним не пов’язані, вона опанувала, щоб розкошувати вдосконаленим виглядом своєї безмежної залежності.
По-давньоєврейському мене звати Амшел, як і діда моєї матері з її боку; у материних спогадах він залишивсь як дуже побожний і вчений чоловік з довгою білою бородою; коли він помер, їй було шість років. Вона пам’ятає, як мусила триматися за пальці ніг покійника, благаючи прощення за всі можливі неправедні вчинки, які вона, можливо, припустилася щодо діда. Пригадує вона й численні дідові книжки, що ними були заставлені всі стіни. Він щодня купався в річці, навіть узимку, прорубуючи в кризі ополонку. Мати моєї матері рано померла від тифу. Після цієї смерті материна баба затужила, відмовлялася їсти, ні з ким не розмовляла, а якось, через рік після смерті дочки, пішла прогулятися й додому вже не повернулась, тіло її виловили з Ельби. Ще вченішим чоловіком, ніж дід, був материн прадід, його шанували однаково й християни, і євреї; одного разу під час пожежі завдяки його набожності сталося чудо - вогонь перескочив через його будинок, пощадивши його, тоді як решта будинків довкола згоріли. Він мав четверо синів, один перейшов до християнства й став лікарем. Усі вони, крім материного діда, рано повмирали. А в діда був син - мати знала його як «пришелепкуватого дядька Натана» - й дочка, мати моєї матері.
Розігнатися до вікна і, розтрощивши рами й шибки, вибившись із сили, переступити через підвіконня.
26 грудня. Знов погано спав, уже третю ніч підряд. Отож усі три святкові дні, коли я сподівався писати речі, які допомогли б мені протриматися цілий рік, я провів у стані безпорадності. Увечері на Різдво - прогулянка з Льови в бік Штерну. Вчора «Блюмале, або Варшавська перлина». За незгасне кохання й вірність автор наділяє Блюмале у назві почесним
