которого исповедывающийся отстать не хочет и в грех себе не вменяет не есть исповедь ниже часть исповеди, но коварное к прельщению совести своей ухищрение». Так красномовно наказував уряд попам доноси на парафіян у державних злочинах робити, і кожен піп давав окрему присягу, що щиро виконуватиме цього указа.
Отже, донос був обов’язком кожного. Скрізь, де б не була людина, коли знала вона государеве діло, повинна була кричати «слово й діло». І де б не було, чи в корчмі, чи на вулиці, чи вдома, зараз же з'являлися салдати, хапали донощика, а разом із ним і тих, на кого він доносив, і свідків. Коли справа була десь на провінції, то місцева влада не сміла навіть питати, у чому справа, а повинна була негайно і донощика, і всіх, на кого він покаже, посилати чи до Москви, чи до Петербурга, а там уже починалося слідство. Часто-густо траплялося, що донощик ні на кого не міг донести в важливій справі, що перших двох пунктів стосувалася, і «за ложное сказьіваніе» слова й діла терпів належну кару. Так само карали за неправдивий донос. За правдивий донос видавали нагороду, іноді карбованців з п’ять.
Простежимо, як ішла справа в самій Тайній Канцелярії, що воднораз і слідство провадила, і присуди ухвалювала.
Тільки-но хапали донощика і всіх, на кого він покаже, тягли їх до Тайної Канцелярії, розсаджували по окремих казематах, як зараз же починалося слідство. Перші допити відбувалися часто в день доносу. Допитували спершу донощика, а далі вже обвинуваченого й свідків. Коли обвинувачений признавався, то справа була проста. Коли ж ні, то зводили віч-на-віч і донощика, і свідків, і обвинуваченого. Коли й потому признання не було, а донощик теж стояв на своєму, починалося те, що жахної слави наробило Тайній Канцелярії — починалися допити «с пристрастием» з погрозами взяти на тортури в застійну, а далі справа доходила й до тортур.
Найкрасномовніше говорить такий документ про ті тортури, яких уживали в Тайній Канцелярії.
ОБРЯДЪ КАКО ОБВИНЕННЫЙ ПЫТАЕТСЯ
«Для пытки припинившихся в злодійствах, зділано особливое місто, называемое застінокь, огорожен пали- садкникомъ і покрить для того, что при пытках бывают судьи и секретарь, и для записки пыточныхъ речей подьечей; а, в силу указу 742 году велено, записавъ пыточные речи кріпить судьямъ, не выходя из застінка.
В застінке же для пытки зділана дыба, состоящая в трех столбахъ, іс которыхъ два вкопаны в землю, а третей сверху поперегь.
I когда назначено будетъ для пытки время, то кат или палачь явится долженъ в застенокъ с своими инструментами, а оные есть: хомут шерстяной, к которому пришита веревка долгая; кнутья, і ремень, которым пытанному ноги связываютъ.
По приходе судей въ застенокъ і по разсужденіи въ чемъ подлежащаго к пьіткі спрашивать должно, приводитца тотъ, котораго пытать надлежит, і от караульнаго отдаетца палачу; которой долгую веревку перекинетъ чрезъ поперечной в дыбе столбъ і взявъ подлежащего к пытке, руки назад заворотит, і положа их в хомутъ, чрезъ приставлен- ныхъ для того людей встягивается, дабы пытанной на земле не стоялъ. У котораго руки і выворотить совсемъ назад, і онъ на нихъ висить; потомъ свяжетъ показаннымъ выше ремнем ноги, і привязываетъ к зділанному нарочно впереди дыбы к столбу; і растянувши симъ образомъ. бьетъ кнутомъ, гді и спрашивается о злодействахъ і все записывается, что таковой сказывать станетъ.
Естьли-жъ із подлежащих к пытке такой случитца, которой ізобличается во многом злодіьйстві, а он запирается, і по ділу обстоятельства доказываютъ его к подозрі- нію, то для изыскания істиньї употребляются нарочно:
1- е тиски, зділанньїя із желіза в трехъ полосахь з винтами, в которые кладутся злодія персты сверху боль- шія два із рук
