Цей Приказ ще з 1696 року провадив цілу низку полі- ційних справ, пов'язаних із порушенням ладу, як от про бійки на вулицях та вдома, співи там, де їх не дозволено, затримував підозрілих людей і розбишак, розглядав іноді й справи «слова й діла». Тепер же Преображенському Приказові, коли на чолі його стояла людина вірна й віддана Петрові, не відбираючи інших справ, передали й виключний розгляд справ у «слові й ділі». Федір Юрйович Ромоданівський був людина близька до царя здавна, брав він участь і в цілій низці робіт, і в цілій низці розваг Петрових, тож йому Петро дає титула князя-кесаря. Князь- кесар — це була одна з вигадок Петрових — мав користатися з такої ж шани, як і цар, скрізь йому давалося перше місце, скрізь йому особливу шану віддавали. Петро, пишучи до нього, називав себе «холопом и последним рабом». Князь-кесар — це була пародія царської влади, з якої дуже тішився справжній цар Петро.
Але коли князь-кесарство було іграшка, одна з розваг Петрових, то вже керування над Преображенським Приказом було справжнє діло... І скоро Преображенський Приказ став страховиськом на всю Росію. Звідусіль звозили туди і «злочинців», і донощиків, і свідків. Щодня кипіла робота, щодня на страшні тортури брали тих, хто мав нещастя тут опинитися... Слідство й допити провадилися нечувано жорстоко. Рідко хто виходив на волю, не зазнавши під час слідства тяжких мук. Є переказ, що навіть Петро дивувався жорстокості старого Ромоданівського і сказав йому: «Звірю, чи довго тобі людей пекти? Годі тобі знатися з Івашкою.1 Бути від нього пиці драній...» Та це були тільки слова, ніякої погрози Ромоданівському не було, адже Преображенський Приказ ретельно виконував волю цареву — нищив без жалю його ворогів...
Та самого Преображенського Приказу було замало Петрові. 25 січня 1715 року Петро дав такий іменний указ: «Кто истинный христианин и верный слуга своему государю и отечеству, тот без всякого сумнения может явно доносить словесно и письменно о нужных и важных делах самому государю, или пришед ко двору его ц.в., объявить караульному сержанту, что он имеет нужное доношение, а именно о следующих: 1) о каком злом умысле против персоны его ц. в. или измене; 2) о возмущении или бунте, 3) о похищении казны, а о прочих делах доносить, кому те дела вручены»3. Безперечна річ, добрих «християн» знаходилося чимало, надто як ізгадати, що за недонос загрожувала сувора кара...
Хоч і добре вправлявся із своєю роботою Преобра- женський Приказ, та іноді настигали несподівані важливі справи, їх доручав Петро розглядати окремим персонам, здебільша ляйб-гвардійським майорам, додавши до них відповідних урядовців. Отже, виникали на якийсь час окремі, для спеціяльних справ призначувані майорські канцелярії. Працювали вони під непосереднім наглядом, керівництвом царя.
Закінчивши, розв’язавши справу, повертався майор до своєї звичайної роботи, канцелярія припиняла свою діяльність. І от з однієї з таких майорських канцелярій П. А. Толстого виникла канцелярія Тайних Розискних Дєл — постійна установа, що від Преображенеького Приказу перейняла всі справи, пов’язані з «словом і ділом»...
Петро Андрійович Толстой — далекий пращур славетного Льва Миколайовича Толстого — був один із видатних діячів петрівського часу. Була це людина надзвичайно хитра, обережна, облеслива. Щоб досягти свого, не спинявся Толстой ані перед чим — ні перед якими хитрощами, зрадництвом, ба навіть убивством. Недаремно про нього і його брата говорили сучасники, що це люди «в уме зело острые и великаго пронырства и мрачнаго зла втайне исполненные». Не один злочин за своє життя вчинив Толстой, не одного хитрощі його на той світ припровадили...
Согрішив був Толстой ззамолоду. Брав він участь у стрілецькому бунті 1682 року, коли чимало полягло близьких родичів Петрових, родичів його матері, коли буйне стрілецьке військо на чолі держави поставило сестру Петрову — царівну Софію, лютого ворога Петрового згодом.
Та минуло кілька років — і Толстой уже на боці Петра, упадаючи коло нього, всіма способами запобігаючи ласки. Далі, з кінця XVII віку, почалася його бурхлива кар’єра. 1693 року правив Толстой за воєводу в Великому Устюгу.
Коли погнав силою Петро за кордон учитися 60 своїх стольників, то 1697 року поїхав за кордон і Толстой. Є переказ, що сам він попросився, не так, як інші, що всіма способами уникали страшного відрядження. Пробув за кордоном Толстой майже
