два роки, вчився в Італії морської справи. Про свою подорож лишив Толстой чудовий опис — дуже вподобалось йому чужоземне життя, і це зблизило його з Петром. Та хоч привіз Толстой добрі атестати з-за кордону, та навчився не так багато. Тож кілька років був без діла, і тільки 1701 року призначив його Петро на відповідальну посаду — посла до Туреччини.
Там у важких обставинах працював спритний посол до 1710 року, коли почалася нова війна Туреччини з Росією. Опинився Толстой у Костянтинополі в тюрмі і сидів рік і 5 місяців, аж доки не підписаний був мирний договір 5 квітня 1712 року. Та переговори про виконання договору затя- глися, знову опинився Толстой у тюрмі, просидів п’ять місяців знову, і тільки в 1714 році вернув до Росії.
І ось через три роки Толстой, разом із Рум’янцевим. дуже в пригоді став цареві, велику службу, велику прислугу зробив: з-за кордону привіз на «праведний» суд царевича Олексія. Після цього зоря Толстого зійшла високо, і ввесь час він користався з милости Петрової, одержуючи нагороди й чинами, й орденами, і землями з кріпаками. 21 березня 1722 року він одержав найвищий орден святого Андрія.
По смерті Петра Толстой був одним з найголовніших помічників і прихильників жінки Петрової Катерини І, допомагаючи їй опанувати престол. Перший час царювання Катерини Толстой мав величезний вплив, але вже незадовго перед смертю цариці виступив проти всемогутнього Менші- кова, плянуючи по смерті цариці на престол посадити дочку Петрову Лизавету. Меншіков домігся арешту Толстого, і 6 травня 1727 року, в день смерти цариці, був виданий, після невеличкої судової комедії, підписаний її іменем указ, і того ж 6 травня Толстого, разом із сином Іваном, за цим указом вирядили на заслання до Соловецького монастиря.
Химерна доля зле пожартувала з Толстого. Він, голова, один із міністрів Тайної Канцелярії, опинився в тюрмі (Половецькій, і та ж Тайна Канцелярія тепер накази давала пильно стежити за ним, не давати жодних пільг найменших. Там, у Соловках, і помер спершу син Толстого, а далі й він сам у 1729 році 84-літнім дідом. Так кінчилася кар'єра хитрого, жорстокого царедворця.
Майорську канцелярію П. А. Толстого встановив Петро для розгляду важливої й серйозної справи. Провадила вона слідство над бідолашним сином Петра — царевичем Олексієм... Від батькового гніву утік був Олексій, син Петра від першої дружини Явдохи Лопухіної, яку з наказу царя силою постригли в черниці під іменем Олени, за кордон до Відня. За спиною Олексія стояло все старе в Московській державі, все невдоволене Петровими реформами, тож не дивно, що коли царевича хитрощами виманив П. А. Толстой із Рум'янцевим з-за кордону до Росії, розпочалося велике серйозне слідство. Спершу провадили його в Москві, виявлялися все нові й нові справжні й вигадані зв’язки Олексія з цілою низкою духівництва, старого боярства, з усіма, хто мріяв, що помре Петро, помруть і його реформи. Справа від самісінького початку набрала великого значення, адже ж мова йшла про сина царевого... Цар цікавився кожною дрібницею... У березні 1718 року майорську канцелярію П. А. Толстого з наказу царевого перевели до Петербургу. Тут їй, зважаючи на виключну важливість справи, дали назву Канцелярії Тайних Розискних Дєл. Звичайно ж її почали називати Тайна Канцелярія. Так будемо звати її й ми далі.
На чолі слідства стояв П. А. Толстой з трьома помічниками: гвардії майором А. І. Ушаковим, капітан-поручннком Г. І. Скорняковим-Писарєвим та генералом Бутурліним... Сам цар, не то що переглядав справу, але й сам допитував підсудних. Почалися страшні тортури, ба навіть страти. Початок діяльности Тайної блискучий: довелося на тортури брати не кого іншого, а сина царевого... Дальша доля Олексія відома. Розлютований Петро призначив особливий суд... Це була комедія. Була ж відома всім воля царева, і суд присудив царевича до смертної кари «без всякой пощады» за злочинні наміри проти батька й держави. Це було 24 червня. Знайшлися серед усіх царедворців Петрових три відважні особи, що відмовилися підписати присуд. Решта — слухняні раби — виконали волю цареву. Уже після присуду, 26 червня, в присутності самого царя, знову на тяжкі тортури взяли царевича, і того ж дня ввечері царевич помер... Така була перша справа Тайної Канцелярії, такий був її початок, а далі вже в її сіті почала ловитися риба меншого гатунку, ніж царевич. Своєї діяльности вона не припиняла ні на рік, усе життя Петрове, в своїх руках зосередила всі справи про «слово й діло», перейнявши від Преоб-
