За вышеписанную ж Даровну яко от дьяконства отставил, так и н(ьі)ні гонити и зла творити мне не перестаете.
17
Да из оною вышепоказанною порутчицею чрез несколько ночь водился по шинкам з музыками.
18
А что за касаніе твое куда не надлежит нікоторая жена за волоса рвала и по щокам била то и н(ьі)ні до глаз ваших скажет.
19
Також на вечерниці приходя раз нісколко людей лякал и розгонял к которому игрищу священнику итти не надлежит.
20
Многие в церкви непорядки и розгоны бывают яко то подчас вінчання по улицам з патрахилем за школниками гонился а особливо на протчих людей проклятие на прот- чих же отлучение в церкві ділаете которого іереім кроме единым архиереім дійствовать не позволено.
Того ради вам оные пункты представляю аще вы по своему умышлению или иных наущению к его преосвященству доношение по давной своей на мене злости з вышеписанны- ми резоны представите то сиі положенные пункти В ОТВІТ вам будут принесены ибо всяк человік в мирі снабдівает темная и нєвіст кому собирает я, а паче о красоті богатства аще ли же и бога подобострастен ли убогому не бывает роз- судив себе сие за благо лучше по моему мнению єдиную часть порахіи содержати нежели обоих лишитися я же о бозі моем от враг моих спасуся спомни и сие яко пара єсть а не человік ибо яко пара исчезает тако дух с человека сходит.
Канцелярист Андрей Барановскій.
Дочитав поволі суддя полковий листа. На хвилину настала мовчанка.
— Почекайте, панотче... Покажу листа панові обозному... — І десь зник у сусідній горниці.
Минуло кілька хвилин. Знялась якась метушня... Стурбувалася вся полкова канцелярія. Де ж пак, у листі говорилося про самозванця Миницького, а через нього чимало ж клопоту мали полкові старшини...
Не довелося вже панотцеві додому вертати. Не випустила його полкова влада з канцелярії... І вже на ранок, ще не сходило сонце, двома санками на Глухів їхали: попереду дядько, а позаду небіж. Коло кожного сиділо по два козаки... Наказав їм пан обозний ні про що ані слова не говорити з арештантами та дивитися пильно, щоб часом арештанти не втекли куди-небудь... їхали мовчки... Гнітюча тиша... Ось уже зник з обрію Козелець... Простяглася далі дорога на страшний тепер для обох арештантів Глухів... Кожен крок, кожна година наближала до страшної Канцелярії Міністерського Правління...
Прибули до Глухова. Прийшов вартовий капраль, прийняв арештантів... Опинилися обидва на місцевій гавптвах- ті, посадили кожного окремо... Жалкував тепер дуже піп, що, не розшолопавши, в чому річ, мов дурний, сам себе до такого
