Не сказали нічого драґуни, пішли далі, а Таран їм услід:
— Стійте-бо... ждіть ще недовго... Рубали ми вас і знов незабаром будемо...
Почув такі слова юнкер, зараз же кинувся до коменданта... Минуло кілька годин, і опинився Таран у пушкарні. З наказу кошового кинули його в брудний, темний льох, де сиділи заарештовані в Січі. Кілька день сидів Таран у тій підземній вогкій тюрмі, застудився, занедужав. Уже хворого повезли Тарана на допити до Києва, до Київської губернської канцелярії. Посадили його тут знову в тюрму в Київській кріпості. Брудна, неохайна була ця нова для Тарана оселя. Не було в ній ані світу досить, ані повітря. Просто на голій долівці, давно неметеній, немазаній, доводилося спать лягати. Через щілини в стінах, через зогнилий дах текли холодними осінніми ночами дощові струмки, не давали спокою численним пожильцям тюремним. Уночі, мов з-під землі, вилазили десятки мишей та пацюків, бігали навперейми, стрибали, шукали поживи. Навіть страшно ставало іноді ночами Таранові, як чув він у напівтьмі жалібний писк мишачий. Здавалося, що збереться їх сила- силенна, кинуться й загризуть на смерть усіх, хто ось тут спить на голій, брудній, мокрій долівці... Так минали довгі осінні ночі. Та дні були не кращі...
Тягали Тарана до губерської канцелярії на допити... Що було казати? Виправдувався Таран одним тільки:
— Не пам'ятаю, чи говорив я ті слова, бо був «безмірно п'яний і нечуственний».
Та свідки, теж привезені до Києва, потверджали донос штик-юнкерів, говорили, що дійсно таки лаявся Таран, що говорив «непристойные бранныя малороссийским простым наречием слова».
Справа була ясна. Та губернська канцелярія хотіла дізнатися від Тарана, чи не було в нього «в говорінні тих слів якого лихого заміру».
8 жовтня привели Тарана знову на допит, узяли на тортури... Після майже місячного сидіння по в'язницях не витерпів мук Таран, знепритомнів. Непритомного винесли його з допиту й потягли до тюрми. Далі не було чого слідство провадити. Київська губернська канцелярія склала докладного екстракта про провину Таранову й негайно надіслала його до Тайної Канцелярії. Там цей екстракт розглянули досвідчені майстри своєї справи, і незабаром до Києва надійшов наказ «Таранові учинити жорстоку кару: бити кнутом і послати його в Оренбург».
Було це вже в лютому 1745 року.
Та не діждався Таран присуду, і, як це часто траплялося з в'язнями, сидячи в тюрмі в жахних умовах, помер.
НЕДОРЕЧНА ВІДПОВІДЬ
Важкі були офіцерські кулаки, тяжка муштра в часи Бі- ронівські по всій Росії. Не краще було і в Шлісельбурзько- му піхотному полку. Щодня бійки, лайки, щодня муштра, поневіряння. Не стерпів такого життя, втік світ за очі молодий салдат Яків Панов.
Довелося мандрувати по світах, аж доки забився він 1740 року до Києва. Спершу пішов був до Лаври Печерсь- кої, хотів там якось за служку примоститися, та боялося ма- настирське начальство приймати без пашпортів людей, прогнало... Тільки сяк-так через знайомого ченця одного вдалося в Києво-Софійському манастирі притулок знайти. Заявив Панов, що він абшитований, тож до часу якого не питали в нього пашпорта.
