Знав це добре й Августов, що стояв поруч, знав, що до нього надходить черга.
Вивели Молчанова з застінку, наблизився кат до Августова, роздяг його, підняли Августова на дибу, захрустіли руки, засвистіли перші удари кнута, не стерпів тяжкої муки Августов і признався у всьому, тільки й заперечував, що, мовляв, нічого не говорив, що цариця живе з Розумовським.
Допитували його, де ж він чув все теє, хто йому те говорив.
І ось тут знову признався Августов, що чув усе це від родича, зятя свого, Семена Очакова, муншенського палацового помічника, як був у нього в гостях цього року навесні.
Того ж дня через кільки годин привели до Тайної Канцелярії і молодого, 23-літнього Очакова. Звичайна річ, заявив він зараз же, що нічого знати не знає, відати не відає.
Привели знову до канцелярії Августова, звели обох родичів віч-на-віч. Заперечував свою провину Очаков. Вивели Августова, прочитали Очакову указа, щоб ні з ким не говорив, в якій справі його затримано, і повели до тюрми.
Через два дні опинився Очаков на допиті в застінку. І тут, побачивши страшні знаряддя муки, признався Очаков, що дійсно таки була в нього така розмова з Августовим. Сиділи вони, пили якийсь звіробой і впилися добре. І тоді сказав Очаков Августову: «Ось де Олекса Григорович Розу- мовський дуже хворий, а государиня його в превеликій милості утримує. І коли буває він хворий, і государиня їсть з кавалерами, тоді Розумовський з государинею за столом сидить в одному шляфроці і можна думати, що Розумовський з нею, государинею, живе».
Справа була ясна. В жовтні 1745 року ухвалила свій присуд Тайна Канцелярія. Ухвалено було замість смертної кари, що її, мовляв, заслужили і Очаков, і Августов, бити їх кнутом і заслати на роботи вічні Августова до Сибіру, а Очакова — до Оренбурга. Що ж до «ізветчика» Молчанова, то Тайна Канцелярія пропонувала: «за правий його про такі великоважні слова донос, особливо ж за неповинне в його тому доносі терпіння» нагородити одним рангом.
Ця думка пішла на затвердження до цариці. Але за багатьма важливими справами забули про Августова й Очакова, і сиділи вони в холодній, брудній в'язниці аж до 1752 року. І тільки тоді з затвердження цариці ухвалила Тайна Канцелярія замість кнута бити їх плітьми нещадно й розіслати по далеких містах: Августова записати в салдати в Оренбурзький Гарнізон, а Очакова — в Казанський. Так само в цьому ж році порушила Тайна Канцелярія знову прохання про нагороду донощикові, бо, як ждали кари майже 7 років обидва підсудні, такі ж довгі роки ждав нагороди й донощик.
РОЗМОВА З ПРОСТОТИ
Не було ладу, не було згоди в сім'ї петергофського токаря Михайла Дьякова. Увесь час пиячив він, пиячила й жінка. Часто справа доходила до бійок страшних, скажених. З молотом у руках ганявся по двору Дьяков за жінкою, бив її нещадно, тягав за волосся, топтав ногами. Та іноді й до згоди справа доходила. Траплялися дні мирного спокійного життя. І тоді в такі дні мирно, спокійно, лагідно розмовляли обоє, клялися один одному, що більше пиячити й битись не будуть. Та минало днів два-три, і знову все йшло по-старому.
1740 року навесні повернувся Михайло додому з роботи з Петергофського палацу. Поставила жінка на стіл тарілку щів, окраєць хліба, півкварти горілки... Наївся добре Михайло, повеселішав, і почав розказувати про сьогоднішню роботу.
— Оце ламали ми сьогодні потаємні сіни в палаці.
