Проминуло кілька тижнів, уже добре зазнайомився Панов із побутом чернечим, із життям манастирським, уже навіть сам міг, наслухавшись оповідань чернечих, розказувати прочанам усілякі казки благочестиві. Може так і знайшов би собі тихий притулок від бур житейських у манастирі, коли б не несподівані дві пригоди.
Одного дня послав його отець-ключник на роботу: мед переливати в бочки в льосі... Любили «святі» отці випити, добрі меди та горілки готували. Крім Панова, було там ще два робітники: Прокіп та сторож Іван. Зараз же прийшов услід за ними наглядати, щоб часом не понапивались, молоденький схимоманах Васіян, підключник манастирський...
Переливали-переливали мед, та й себе не забували. Почала вже крутитися голова в Якова, та й схимоманах веселеньке щось почав мугикати. Захотілося Якову з ченцем поговорити, показати, що й він не абищо, а дещо тямить. Почав політично:
— Чув я, що по церквах молять Бога за благовірну государиню принцесу Анну й чоловіка її... А хто він такий, хотів би я знати?..
Та Васіян відповідь дав несподівану, спершу зареготав на ввесь льох, а далі й каже:
— От дурна Москва, як чупруни волів у ярма запрягають, і за те ще їх перед Богом згадують.
Не насмілився нічого сказати на це салдат, та проте слова Васіянові про всяк випадок запам'ятав добре...
Минуло кілька день. Пішов Панов до торговельної лазні, і стався з ним гріх: украв тут в одного сержанта штани й шпагу... Украсти вкрав, а вискочити з лазні не встиг. Кинувся сержант: нема штанів, нема шпаги, метнувся голий туди- сюди... і спіймав Панова. Одягся сержант, гукнув ще кількох салдатів... Через кілька хвилин стояв уже Панов перед суворим майором Кошелєвим. Розмова була коротка: «дати батогів». Схопили Панова, вже роздягати почали, та згадав він, що є ще порятунок, закричав щосили «слово й діло»... Ну, а далі справа закипіла...
1 липня і Панов, і Васіян, і робітник Прокіп, і сторож Іван Бондаренко — всі сиділи в Тайній Конторі...
1 липня допитали всіх, та Васіян запевняв, що не пам'ятає, щоб такі слова говорив, а сторож і робітник заявили, що не чули тих слів, бо працювали кожен окремо.
Через три тижні, 23 липня потягли Панова й Прокопа.до застінку, звели віч-на-віч, піднімали на дибу, і тут Прокіп признався, що дійсно таки Васіян говорив ті слова, але не в льосі, а в ключній хатині...
Справа була ясна... Начальник над Московською конторою граф Салтиков надіслав до Петербурга Андрієві Івановичу Ушакову екстракта «для общего рассуждения», і незабаром надійшов такий присуд: хоч свідки й неоднакові свідчення дали, але Васіян показав, що чи він ті слова говорив — не пам'ятає і що він проти їхніх свідчень не заперечує і тому признається, що він, Васіян, ті слова говорив, отже, Васі- яна бити кнутом, заслати до Сибіру в далекий манастир вічно на роботу й розстригти.
Панова, як дезертира, передати Військовій Колегії, а свідків за те, що не доносили й промовчали, бити плітьми й пустити на волю.
За кілька день на Красному майдані відбулася екзекуція: привели на майдан Васіяна і свідків. Спершу роздяг кат Ва- сіяна до пояса. Спокійно стояв Васіян, наче не з ним те робиться, а далі поклали його напівголого на землю. На спину сів помічник ката й, мов кліщами, здавив Васіянові руки. Далі наблизився кат, міцно зв'язав вірьовкою ноги і дав тримати кінця другому помічникові. Настав страшний момент... Ось зараз, зараз почнеться кара... Завмерло серце в глядачів... На кільки кроків
