рибалці...
На якорях в уступі-затоці Підпільної, у чудесній гавані, стояли навантажені всіляким крамом грецькі, турецькі та татарські великі торговельні човни. Між ними сновигали запорозькі широкі дуби та маненькі душогубки. В один невиразний галас зливалися вигуки запорозьких рибалок, вірменських купців і татарських наймитів.
Таке ж гамірливе, повне життя було й у передмісті самої Січі — Гасан-баші. Тут розкидані були крамні ятки запорозькі, численні шинки, численні крамниці. Тут таки й жили базарні отамани та військовий кантаржей — охоронець терезів військових, доглядач, щоб правильною вагою важили купці, щоб не було жодної фальші в мірах. Великі базари відбувалися тут. І кого тут не було: статечні турецькі купці, метушливі вірмени, спокійні чумаки з Гетьманщини, поважні шляхтичі, російські салдати — все зливалося в одну різнокольорову барвисту юрбу, гамірливу, веселу, безтурботну...
З Гасан-баші, з передмістя, через широку браму з укріпленою баштою йшла дорога в саму Січ — у самий кіш. Там стояло колом тридцять вісім куренів — великих дерев'яних будинків, укритих очеретом. У середині того кола на майдані пишалася невеличка однобанна дерев'яна церківка, з невеликою окремою дзвіницею. Це був центр Січі. Біля дзвіниці був дім кошового, невеличкий простий будинок «без розкоши и излишества», будинки духівництва, скарбниця військова, пушкарня. Тут таки на майдані й ради військові відбувалися.
На захід від коша стояла цитадель — московська болячка в запорозьких печінках. У невеличкій цитаделі, що називалась Ново-січенський ретраншемент, жив російський комендант, начальник над російською залогою; тут таки розкидані були салдатські касарні, офіцерські квартири, гавптвахта та порохові льохи. Дуже не до серця було запорожцям, що над Січчю такий нагляд установлено, та несила була опір чинити, хоч не раз між запорожцями та салдатами до бійок та сварок доходило...
Надвечір 8 вересня 1744 року пішов з Ново-січенського ретраншементу до Січі штик-юнкер Антін Лебедев. Ішов він із побожною метою в церкві вечерню вистояти, Богові помолитись. Вийшов він із дому рано, тож коли дійшов до Гасан-баші, вирішив підождати тут на базарі, доки вдарять у дзвони.
Прийшов штик-юнкер на базар, сів біля однієї крамниці. Сидить, на юрбу веселу, гамірливу дивиться, в розмови вслухається... А дивитися є на що. Веселими купами ходять базаром запорожці, скрізь лунає регіт, веселі пісні, веселий, безжурний сміх. Крамарі по крамницях уже підраховують свої бариші, по шинках повно люду, чимало вже й п'яних на вулицях танків утинає. Де-не-де й до бійки доходить. Сміх, вигуки, регіт... Сидить юнкер, слухає. Тільки но тиждень, як приїхав він сюди з півночі, з Рязані. Дивним видається йому тутешнє життя, оцей увесь гамір, різнокольорова юрба різномовна...
Повз крамницю, біля якої сидів Лєбєдєв, пройшло два драгуни... Никали вони вже давно базаром не знати чого, чи щоб розважитись, чи, може, й потягти що. Тільки-но підійшли вони до сусідньої крамниці, як, мов навіжений, вилетів вихором звідти крамар-запорожець Іван Таран. Вискочив та до драгунів:
— Чорт би... різав москалів з царем вашим і царицею!
Стали драгуни, посміхаються:
— От хохол, до чого допився!
А Таран до них ще грізніше:
— Де ваш фельдмаршал?
