прінєслі, віскарь, мартіні...!” “Так, “Самат”... лучшее піво в Українє... наше, да- нєцкоє... парні в баре бралі...” – ніяково вичавила з себе одна з дівчаток, сприйнявши грізний тон Льошки за чисту монету. “Та єбал я ваш данєцкій “Сармат”! Я с Єнакієва, ясно?! – продовжив свій “суворий” тон Льошка. – Єбал я ваш Данецк! Єнакієво руліт!!!” В цьому місті, навіть Лесик, трохи сконфузився. Ні, він знав, що усі “данєцкіє – подорваниє”, важка злочинна спадковість, травмована психіка, необхідність збереження тваринного інстинкту виживання, боротьба за місце під сонцем, “сплять кургани тьомниє”, “весна на заречной уліце”, і всьо такое... Але щоб так суворо... “Та расслабтєсь... Шучу я! – з диким реготом Льошка кинув кульки на підлогу, так, що пляшки весело задзвеніли, і піднявши руки заволав на весь отель: давайте єбаться!!!” “Якої тобі єбаться, у тебя же в Києве сім’я, дєті... Ти ж прімєрний сєм’янін, Льоша?” – жартома спробував його приструнити цигарчаний магнат Серьожа. “Єбал я всех... Я на отдихє, у себя дома! Я єбаться хочу!..” – знову щосили заволав Льошка, а потім, визирнувши до коридору через прочинені двері, мовив комусь “Ізвінітє”, і, грюкнувши ними, хижо потер руки і змовницьки проказав: “Давайте начінать!” Ну, “їбаться-не їбаться”, а далі було таке... Десь годинки півтори, посиділи всі скопом, вижлуктавши з рожевих разових стаканчиків дві півлітрові пляшки “Хен- нессі”, і ще півпляшки “Джеймсона”. Дівчата пили здебільшого “Мартіні”, хижо заїдаючи його сирами і хамо- ном, а потім “тихий Сєрьожа”, який після майже єдиної промовленої ним фрази про Льошкіних сім’ю і дітей, весь час мовчав і жлуктив “Джеймсон”, взяв свою Свету і повів її до ванної кімнати. Вийшли звідти хвилин за десять, натхненні і щасливі. Свєта сором’язливо опускала очі додолу і облизувала трохи підпухлі губи, а Серьожка влив у себе півсклянки віскаря і сказав: “Бля, люблю Данєцк!” І понеслося... Спершу Льолік з Боліком, взявши своїх подруг Таню і Лену, потягли їх до себе. Потім Льошка зачинився у ванній кімнаті із своєю Свєтою (в компанії виявилося дві Свєти – Льошкіна і Серьожкі- на). Лесикову подругу звали Наташа. Просто і органічно. Вона була фарбованою білявкою, міцної статури з великими персами, затягнутими у зелену трикотажну кофтину, джинсовій міні-спідниці і чорних непрозорих калготках, заправлених в чорні напівчобітки на невисоких підборах. Чому Лесик обрав саме її з усіх дев’яти представлених на огляд дівчат? Можливо, тому що його колишня дружина теж була міцна і грудаста (Лесь любив грудастих), а може, й тому, що незважаючи на фарбоване біле волосся, Наташа несла на своєму обличчі наявні ознаки належності до скіфсько-сарматської антропологічної гілки місцевого народонаселення, бо очі мала розкосі, блудливі темно-зеленого болотного кольору, широкі вилиці і напрочуд виразні пухкі, хтиві губи, в які так і хотілося що-небудь запхати. Спершу в ці губи Лесь (о естетська натура!) запхав свій палець. Ні, ну натурально, коли решта вийшли на балкон покурити і вони лишилися в кімнаті самі, він протягнув руку до своєї Наташі і торкнувся великим пальцем її пухких вуст. Наташа, із викликом, дивлячись йому прямо у очі, ухопила його злегка зубами за палець і полоскотала язиком пучку. “Пішли До ванної...”, – запропонував Лесик. “Пішли”. Отак двічі вони ходили до ванної кімнати в номері 510. Причому другий раз затрималися там чи не на півгодини. Алкоголь
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
