притупляв фізичні відчуття і сам акт орального сексу значно подовжувався. Проте, на диво, Лесикові чоловічі фізичні сили у гарній компанії і під впливом дорогого алкоголю відновлювалися миттєво і вже за десять-п’ятнадцять хвилин він відчував, що унизу живота набрякає, пучиться його життєдайний пагін, його корінець, його ствол і, хоч як би це не по-хахляцьки звучало – “гетьманська булава”. Скориставшись нагодою, Лесик з Наташею усамітнилися в номері Льоліка і Боліка і саме там, оволодівши Наташею по- справжньому, вже після самого акту, сидячи навпроти повністю оголеної повії, Лесик побачив оті чорні цятки проколів і синці у зоні підпахової артерії, які його насторожили. “Ти що колешся?” – запитав він її прямо. “Коли йду на роботу, то так... Адже я тільки починаю. Важко психологічно”. “І що, допомагає?” “Трохи допомагає. Знімає ступор”. “А що колеш?” “Макову ширку... Гарно розслабляє”. Після того Лесику їбатися з Наташею якось розхотілося. Проте години через півтори, вживши ще двісті коньяку з сирами, хамоном, і трьома “Рафаеллками” (на цей раз до гастронома бігали Льолік і Болік), він жваво став задивлятися на їхніх партнерок, які збуджені і щасливі тільки-но повернулися з вулиці, де відсмоктали у самого Йосипа Кобзона! Ну, тобто не у самого Йосипа, як його там по-батькові... А у його залізного двійника, тобто пам’ятника, що стояв навпроти центрального входу до будинку культури “Ювілейний”, на який прямо дивилися вікна 510 номеру готелю “Шахтар” у Донецьку. Ідея, щоб дівчата відсмоктали у Кобзона, прийшла Льоші саме тоді, коли вони курили на балконі! “А слабо, девки, отсосать у самого Кобзона? Главного певца донецкого края! Нашей гордості, честі і совісті?” “А чьо отсосать-то? Он же пам’ятник?” – зайшлися сміхом дівчата. “А ми йому хуй-то і прідєлаєм. Он чьо, не человек, што лі? Панілі!” Узявши із собою пляшку мартіні і кока-коли, уся ватага у складі Льоши, Серьожи, Льоліка-Боліка та їхніх дівчат рушила до пам’ятника. Як вони потім розповідали, ледь не всцикаючись від сміху, Льоша раз у раз прикладав до того місця пам’ятника, де б за анатомічними розрахунками, з-під пальта, мав стирчати ерегований пеніс, то пляшку Мартіні, то пляшку коли, а дівчата, удаючи, що смокчуть у самого Кобзона, пили ті напої прямо з пляшок. Повернулися за півгодини, бо на обрії з’явився міліцейський патруль. Були жваві, натхненні, розбещені безкарністю і напрочуд сексуальні! З усієї компанії Лесю найбільше подобалася Лена – типова донеччанка, чи то з трохи перебитим (чи то вони так вроджуються?) кирпатим носом, довгими ногами, широко розставленими очима, їдкою, наглою вдачею, яка раз у раз кричала: “У-у-у-у-у, я отсосала у Кобзона! Кобзон, я тєбя люблю! Сука, я прошу, хоть не надолго, боль моя, ти покінь меня!..” Вона так крутила сракою і звивалася тілом, виводя- чи п’яним голосом пісні метра, серед яких були і легендарні “Мгновєнія”, “І пісня про далеку батьківщину”, і чомусь “День Победи” і “Смуглянка”, що Лесю так і закортіло поставити її раком і трахнути! Що він, зрештою, і зробив, обмінявшись з Боліком партнерками.
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
