шестеро, бо малий мент, дарма, що тільки три роки у ментурі служив, а за цей час і у Калинівці, і у Данилівці, і у самій Глевасі устиг собі ворогів понаживати. Так що всі під підозрою, а винного шукають і досі. Але Валька від такого “ухажора” втекла до Києва, від гріха подалі. Нащо тоді “давала” питається, якщо серйозних намірів не мала. Казали ж йому досвідчені люди: “блядь вона пройобана!”, а він не вірив, лютував, бився, казився, казав: “шо то всьо наговори, а вона насправді гарна!”. Ага, гарна! Та й така, що в Києві у стриптиз-клуб влаштувалася чи то офіціанткою, чи то танцівницею, того вже точно невідомо, але ж люди знають! А оце ж коли цієї зими втекла, то забухав наш козак люто! Друзів позабував! Весь час сидить в хаті, телевізора дивиться та самогонку “морячкину” жере. А як вже до чортиків уп’ється, то хапає свою обрізану мисливську рушницю та й у ліс біжить, просто так по синицях та сніїурах стріляти. Хоч би себе отак раптом не підстрелив з горя. Що вже мати убиваються з батьком, брат старший із невісткою його просять: “Та заспокойся ж ти, Саньку, забудь її!” А він знай стоїть на своєму: “Уб’ю, каже, суку, та й у тюрму піду! Усім буде краще!” Словом, був хлопець і нема хлопця. От до чого баби доводять! Так отож, тієї ночі проти Зелених свят (бо ані в Бога ані в чорта не вірили), поставили Коля і Вадік на За- бірських ставах браконьєрські сітки, бо крупні короп і карась вже від нерестилися і гуляли так, аж гай шумів. Думали цієї ж ночі центнери два риби підняти, та й з самого ранку її у Київ відвезти, бо з перекупниками вже домовились по десять гривень за кіло віддати. Спорядилися добре. Із сторожем домовилися, щоби він за двісті гривень їм човна у кущах залишив і тривогу не піднімав, але коли вже близько дванадцятої ночі сітки були закинуті, то побачили, що до ставу на своєму джипі “Ніссан” хазяїн приїхав і прямо у сторожку попер, а потім і у гостьовому будиночку світло запалилося. Ну що тут поробиш? Поїхали додому, узяли рушницю, щоб якщо що пальнути для “острасткі”, перехилили по чарчині, і отак годині близько другої ночі через поля на старому УАЗі з будкою поверталися. Аж гульк, бачать друзі, на дорозі гола людина лежить, ледве встигли загальмувати. Отак прямо над ним і зупинилися, так що номерний знак, йому ледь у писок не в’їхав. Вийшли подивитися, що до чого. І справді, лежить людина, чоловік середнього віку, лисий, жопа вся у крові, а поруч із ним на узбіччі стоїть червоний БМВ “трієчка” із увімкненими фарами й заведеним двигуном. Просто пиздець якійсь! Аж тут піднімає людина голову та й каже... “Хлопці, відвезіть мене до Києва у лікарню. Тисячу баксів плачу! Отам в БМВ у бардачку лежать!” Пішли поди- вилися, і точно! Штука баксів! Чого ж не відвезти? Хрін вже з нею з тою рибою і сітками! Така вдача! Заглушили БМВ, загасили фари, забрали ключі поставили на сигналізацію, завантажили того чувака до себе у машину, а йому, либонь, щось у сраюу запхали. Криком кричить... Боляче! Боляче! Ну нічого ж не поробиш, поклали його на підлогу, та й питаються: “Що з тобою, чоловіче, сталося?” А він каже, що то йому бандити у сраку пляшку від пива засунули та і розбили там... Перезирнулися тоді Коля з Вадіком, мовляв, хто ж то таке міг зробити? Та й поїхали собі. А дорогою ж продовжують питати: через що така халепа сталася? А отой чувак їм і відповідає; що буцім він чіплявся до однієї малої неповнолітньої дівки, так ото її брати йому так і помстилися, пляшку у сраку запхавши, та й розбивши її там. А як же ж звали ту дівку? Гордієнчиха, каже, Наталка. Опа! Отак як були, посеред полів, зупинилися, розвернули машину і гайда знову у село! Гнали так, що за три хвилини вже були під садибою братів Гордієнків, яку вони разом побудували так, щоб у Саньки був окремий вхід, а у Серьоги окремий. Бо у Серьоги вже троє дітей, дружина те та се, а малий Санька парубкує, так щоб не заважав гуляючи.
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
