київ¬ським психологом О. Бахтіяровим. У стані деконцентрації ува¬га не виділяє жодного сигналу більше за інший, а рівномірно розподіляється між ними, тож людина здатна чути всі звуки одночасно. Ось як описують стан мимовільної аудіальної де¬концентрації при шизофренії: «Здається, що моя увага захоп¬лює все,хоча я і не цікавлюсь нічим конкретно... розмовляю¬чи з вами, я можу чути скрип найближчих дверей і шуми, що долинають з коридору» (О. Бахтияров. «Деконцентрация»).
Деконцентрація уваги може слугувати початковою ланкою при формуванні змінених станів свідомості. Відповідно, ми можемо говорити про певний психотехнічний потенціал, за¬кладений в основу даного стилю. Ембієнт — це музика, яка явно або неявно апелює до змінених станів свідомості меди¬тативного характеру.
Така музика повільна, плавна, велична. Ембієнт схожий на свого батька — космо-рок, про який згадувалося в попередній частині. Цей стиль музики сприяє роботі з активною уявою,
заняттям аутотренінгом чи іншою формою самозаглиблення. Ембієнт, заточений під роботу з фантазіями, дістав узагаль¬нюючу назву «dreambient» (від англ. dream — мріяти).
Е с е ї
Для характеристики ембієнтних композицій часто вико¬ристовують термін «soundscape» — «звуковий пейзаж», аби підкреслити фантазійність, споглядальність цього напряму. Ембієнт, на відміну від індастріалу, аполітичний, але за уста- 88 новкою не менш психоактивний. Ембієнт не розказує історій, не вводить слухача у психодраму (хоча певні винятки є). Він передає стани і простори.
Як приклад таких психоделічних груп варто було б навес¬ти творчість (чи окремі, зате винятково яскраві зразки твор¬чості) гуртів Psychic TV, Zoviet France, Thighpaulsandra, Hybryds, Maeror Tri, Vidna Obmana, Jorge Reyes, Endura, Lustmord та ін. Багато з них імітують ритуальну музику (ritual ambient) різ¬них епох та культур. Вони черпають натхнення в різного роду окультних течіях як західного містицизму (європейських ал¬хіміків, кабалістів (Coil, Sulphur), сатаністів (Sleep Chamber), нових язичників (Endura), так і сягаючи у скарбицю духовної музики світу (доколумбова Америка (Jorge Reyes), африкан¬ська музика (Steve Roach), Гімалаї (Oophoi), Стародавній Єги¬пет (Von Leusch, Mechthild). З’являється багате аранжування етнічними інструментами: барабанами, флейтами, співаючими чашами, дзвіночками. Це ще одне підтвердження підсвідомого бажання індивіда вийти за межі соціально обумовленої куль¬тури (яка тотожна звичайній, регулярній свідомості) й пере¬жити досвід сакрального.
У контексті ембієнтної психоделії варто відзначити ком- позитора-мінімаліста Джона Кейджа. Його творчість добре
ілюструє схему провокації змінених станів свідомості, мабуть, і тому, що композитор був послідовником дзен- буддизму.
Наставник дзен Яґю Муненорі так описує стан не-свідо- мості: «Якщо дивишся на один-єдиний листок на дереві, реш¬ти листків не бачиш. Якщо просто дивишся на дерево і не фіксуєш зір на одному листку, то можеш побачити всі листки, які тільки є на дереві. Якщо свідомість зосереджена на одному листку, решти не бачиш. Якщо не сконцентруєш свідомість на одному, бачиш сотні і тисячі листків».
Якщо перевести цю метафору у площину слуху, вона доб¬ре відобразить суть психоактивності ембієнту: важко насо¬лоджуватися цією музикою, якщо увага стрибатиме з одного звукового семпла на інший. Тільки певна розфокусованість слуху дозволяє пережити красу цієї музики.
Ембієнт можна порівняти з абстрактним живописом. Ні в першому, ні в другому випадках ми не можемо сказати
