привезли сюди до хати.
Під вечір мене відвезли з Прибишева через ліс Буковицю в Долішній Вислик, де кватиоував підвідділ командира Граня, боївка СБ Максима і провідник Бурлака. Мною заопікувався сам п-к Бурлака. Стрільці з боївки СБ Максима ще того самого вечора відвезли мене до зимової землянки Бурлаки. Як Бурлака вернувся до землянки, розповів мені сумну вістку, що, крім Кримського й Жука, вбитий також і Яр. Тіла їх забрали поляки до Команчі, постягали з них убрання та взуття і тільки у спідній білизні поклали з руками навхрест коло залізничої станції та зганяли наших селян з поїзду дивитися на них. Прапор, користаючи з того, що В. П. звернуло увагу на мене і Жука і погналося за нами на гору, залишився позаду їхньої бойової лінії і полем пішов до Вислика Горішнього. Одіж на ньому подірявлена від куль. Він мав особливе щастя не лише в тому бою, але і взагалі. Хата, де ми були, з цілим майном згоріла. Дівча було ранене в ногу.
Причиною наскоку була „всипа” сексота Гриця із села
Явірника, який підглянув, що ми зайшли до хати і там ква- тируємо. Гриць, перебраний в польський мундур, запровадив В. П. в числі 120 вояків потоками в село. Відразу обскочити хату вони не могли, бо біля хати стояв наш стійковий. Вони чекали на пригожий їм момент, на зміну стійки. Коли цруг Жук, що стояв на стійці, зайшов до хати по Прапора, щоб його змінити, В. П. обскочило хату. Прапор, ідучи з хати на стійку, зустрінувся з ворогом на порозі й відкрив перший по них вогонь. Які були втрати польсько-больше- вицького війська, не вдалося ствердити.
По кількох днях мого перебування в землянці, прийшов лікар д. Мельодія і дав мені відповідні застрики. Під доброю опікою Бурлаки, я щораз більше приходив до здоров- ля. Рана гоїлася і в місяці квітні я повернувсь назад у свій терен, до свого відділу.
Друзі Кримський, Яр і Жук, сини зеленої Лемківщини, залишились в ній назавжди. Своєю кров’ю засвідчили вони свою безмежну любов до своєї Лемківщини, невід’ємної частини України.
с. Г. Мар
ПОВСТАНЦЯМ І БОГ ПОМАГАЄ
Хто бував на війні й попадав у безвихідні положення, той часто мусів свій щасливий рятунок приписати вищій силі, яка кермує долею людини, — силі Всевишнього.
Таких безвихідних ситуацій, де людина просто не має вже надії на вихід, є особливо багато в збройно-підпільній боротьбі. Постійні рейди по ворогом переповненім терені, часті сутички й бої з близької віддалі створюють нераз казково неймовірні події, ЩО' їх переживало і переживає тепер вояцтво з рядів УПА чи ОУН, які дальше продовжують боротьбу з большевизмом.
Про такі моменти висловлюються вояки УПА коротко: ,,Нас Бог врятував!!” Бо надія іна вищу поміч глибоко за- корінена в серцях українських повстанців-лицарів, які особисту відвагу і посвяту тісно сполучують з вірою в Бога.
Ось кілька фактів з крайової дійсности:
Травень 1945 року.
З курінним лікарем, другом Бориславом, дістаємо перенесення на іншу роботу. Відходимо від своїх сотень, які кватирували рад джерелами Сяну, в напрямі містечка Лісь- ко. По дорозі прилучається до нас ще троє друзів з ОУН.
В селі Насінному просуваємось тихенько до кладки через річку. Несподівано проти нас надходить від Берегів Горішних
