Дві паляниці, що їх щоденно приносив Івась, заспокоювали революціонерам голод. Івась теж радів, що може стрічатись з своїми повстанцями. Він знав, що мусить мовчати, коли б большевики його зловили і допитували. Він сам почував себе повстанцем. Хоч малий і без рушниці...
Весело збігав Івась з полонини вниз, як нагло спинив його гострий оклик: „Пастой, мальчік, ти куда?” У торбині ніс він кілька принагідно знайдених грибів.
— Я гриби для мами збираю, ось вони тут у торбині — відказав сміло Івась. Та не повірили енкаведисти. Вони знали, що малі діти служать повстанцям. Почались допити батьків і малого Івася. Не помогли ласі обіцянки, а згодом і знущання. Всі говорили одне і те саме: „Ми не знаємо, де бандерівці”.
За кілька днів вже і малому Івасеві важко було вирватись, навіть з коровою, до лісу. За ним уже слідкували. Та його відданість повстанцям придумала щось інше, щоб тільки допомогти своїм.
Звичайно обідньою порою ішов він до потоку купатись, а при цьому вправно ловив руками пструги. Поволі, обережно оглядаючись, крок за кроком, запускався все дальше і дальше в глибину потоку, в ліс. Коли бачив, що за ним вже ніхто не слідкує, швидко заносив рибу на означений пункт і вертався додому.
На лозовім прутику завжди ніс дві-три маленькі рибки, які мали служити йому доказом, що він справді ловив рибу.
Большевиків це переконувало. А тим часом маленький Івась більшою рибою, що її ловив, кормив повстанців, аж доки большевики не прорвали фронту і не вийшли з підкарпатських сіл.
Туча
„НЕ СКАЖУ!”
„Ні погрози, ні тортури, ані смерть не зневолять Тебе виявити тайну'”
(З „Декалогу українського націоналіста”)
Це було літом 1946 року.
Троє бійців УПА — Максим, званий Майк, бо родився в Америці й лиш кілька літ перед другою світовою війною приїхав з батьками сюди, на Лемківщину, Мазепа, дебелий, двометровий лемко з Жогатина біля Березова, та Зоряний, родом з Сяніччини, колишній підстаршина Галицької Дивізії й учасник бою під Бродами, — повертались з праці при будові підземної шпитальки до місця постою своєї частини.. Переходячи через село Гута, запримітили вони, що в одній хаті ясно світились світла і звідтам долітав веселий гамір. Заінтриговані, пішли вони туди й побачили, що це наші селяни прадавнім звичаєм вшановують своїх іменників Петрів і Павлів, бо це ж того дня був саме празник святих апостолів Петра й Павла. Побачивши бійців УПА, селяни запросили їх до хати й стали з радістю вгощати їх як своїх оборонців. Наші бійці були по-вовчому голодні,то й не відмовились від запрошення до смачної вечері.
Несподівано десь біля 11-ої години з’явилась у відчиненому вікні постать польського сержанта з машиновою пістолею в руках. Скерувавши її на трьох наших друзів, він крикнув:
— Руки вгору, не рухатись з місця!
Першим скраю біля вікна сидів Мазепа. Такі несподіванки не були для нього .новиною. То ж, ще польський старшина не
