боях з ворогом. Хоронив його капелян УПА о. Кадило.
Того разу, значить, Мазепа й Зоряний вирвались ворогові з рук щасливо, тільки стрілець Максим-Май« заплатив своїм юним життям. Рана на рамені, що її одержав тоді від відламка гранати Мазепа, загоїлась швидко. „Присохла, як на собаці!” — жартував сам собі Мазепа.
Але з другої такої халепи Мазепі вирватись не пощастило.
Це сталось через пів року, на початку лютого 1947 року. Члени УПА: Мазепа, Зоряний, киянин Драла« та Бистрий зайшли в службовій справі до села Добрянка до господаря, що був нашим зв’язковим. Всі вони були страшенно втомлені, бо довелось їм пройти майже двадцять кілометрів глибокими снігами, що при відлизі розмокли, як тісто. Посідали на лавку, щоб трошки відіткнути, й попросили чогось гарячого напитися. Та не вспіли ще добре розсістися, як хату обскочив ворог. Хата зв’язкового була, видно, під обсервацією й на неї зорганізовано засідку. Польський старшина гукнув повстанцям, щоб вони відкинули зброю й здалися. Повстанці відповіли вогнем і виглянули крізь вікно. Положення було аж надто погане. їх оточив цілий курінь польського війська, а втечу унеможливлювало ще й те, що до лісу треба було б пробігти зо три кілометри чистим полем по глибокому й розмоклому снігу. Залишилось — загинути мужньо в останньому бою, як пристало українському повстанцеві.
Більше як дві години боронилось їх п’ятеро з хати проти кількох сот ворожих жовнірів. Коли амуніція кінчилась, господар запропонував скритись до криївки, що була під піччю і мала другий вихід до яру. Всі п’ять вскочили туди. Та виявилось, що другий вихід невживаної криївки був завалений. А польські жовніри, побачивши, що вони перестали відстрілюватись, вбігли до хати й зінайшли криївку. Наступив останній акт нерівного бою.
— Живими не здамось! — гукнув Зоряний. Гримнули два стріли, і Зоряний та Бистрий упали додолу; відібравши собі життя останніми набоями. Не так сталося з Мазепою. Він в розпалі боротьби вистріляв в ворога всі набої і, коли приклав пістолю до своєї скроні й потягнув за язичок, магазинок був уже порожній. Не міг покінчити з собою й Дралак , бо куля розірвала йому обидві руки і він упав зомлілий. Поляки вскочили до криївки й у рукопашній боротьбі обезвладнили Мазепу. Із зв’язаними руками випровадили його з криївки, а за ним винесли непритомного Драпака й важко раненого господаря.
Обох важко ранених відставлено до шпиталю, а Мазепу віддано відразу звірським тортурам, його били, чим попало й куди попало, виривали волосся з закривавленої голови й припікали його вогнем, як середньовічні інквізитори, вимагаючи від нього, щоб він виявив усіх селян, що мали зв’язок з повстанцями, й показав їм криївки УПА та підпільників. Але 24-літній лемко зносив усі ті звірські тортури мужньо, як колись полковник Ґонта, або легендарний Байда.
— Не скажу, нічого вам не скажу!
Творпнка над Сяном, жовтень, 1946 р.
Це була єдина відповідь жахливо тортурованого на очах селян бійця УПА Мазепи.
По кількох днях безуспішного тортурування поляки рішили відставити Мазепу до тюрми в Сяпоці. Для цього їм треба було переправитись через Сян. Відлига тривала вже кілька днів і ріка сильно прибрала. Каламутні води бистрої гірської ріки перевалювались через крижини. Човном кидало на всі сторони, і тому Мазепу розкуто, щоб він міг придержуватись руками човна й задержувати рівновагу. Двоє жовнірів сиділо з автоматами навпроти Мазепи, один спереду, другий ззаду, а двоє інших веслували.
Скатований Мазепа сидів на середині човна спокійно, збайдужнілий, здавалося, на все, що діється кругом. Але, коли
