човен доплив до половини ріки, він нагло зірвався з криком „слава”, ударяв одного жовніра так, що той полетів у воду, і в секунді зробив те саме з другим, а тоді зловив обох тих, що веслували, за обшивку й скочив у воду, тягнучи їх за собою. Човен перевернувся і всі п’ятеро зникли під водою. В гладкому виконанні того одчайдушного пляну помогло Мазепі те, що хвилі бистрої ріки й льодові криги кидали човном і змушували обох жовнірів, що з пістолями пильнували Мазепу, держатись весь час одною рукою човна.
Польські жовніри були тяжко вбрані, в зимових плащах, і скоро потопилися. Мазепа був без плаща і босий, а що найважніше — кріп кий, загартований і знаменитий пливак. Він проплив зо сто метрів під водою і виплив наверх, щоб вискочити на берег і скритися в прибережних лозах. Та смерть цим разом напосілась на нього. Сцену, що розігралася на середині ріки, бачили польські жовніри, що стояли по обох боках ріки. Вони скоро розбіглись обома берегами, щоб рятувати своїх товаришів, якщо котрийсь із них випливе наверх, та щоб ловити Мазепу. І, як тільки Мазепа вискочив з ріки на берег, заграли ворожі скоростріли й одна зі серій автомата скосила його. Мазепа впав знову в ріку, а каламутні хвилі забагрянились його червоною кров’ю.
Щойно через кілька днів, коли вода опала, знайшли селяни при березі ріки біля Грушівки тіло Мазепи. На горбі над Сяном між Грушівкою й Володжею похоронили ми нашого друга Мазепу, гордого сина Лемківщини, незламного бійця УПА, якого ні тортури, ані смерть не зневолили зрадити друзів і виявити ворогові тайни.
ЧЕРЕЗ ДОЛИНУ СМЕРТИ
1
В осінні, дощові дні 1946 року, в карпатському лісі, званому Кам’яний Верх, кватирувала сотня командира Бродича та три боївки: Грізного, Смирного і Сокола. *
Розташовані були в таборовому порядку, по чотах на чотири роги, посередині почет і команданти окремих бої- вок. Всі сиділи в колибах, т. зв. маскеровках. Колиби були зроблені з чатиння, тільки для замаскування наметів, зроблених із стрілецьких „палаток”, що крилися під чатинням і де можна було хоч трохи схоронитися від дощів, що падали вкупі з снігом уже два тижні, гартуючи стрілецьке біле тіло.
Саме кілька тижнів тому сотня к-ра Бродича звела бій ,з комуно-поляками на Кичері, під Брунарами, і тепер спеціальні червоні війська пильно слідкували за повстанцями. А що зближалася зима та й скупо було з муніцією, то виникла потреба підібрати місце на зимові кватири. Отже саме тоді командир Бродич і команданти окремих бої- вок обговорювали дуже важливі справи, зв’язані із зимівлею.
Щоб у такий відповідальний час не зводити непотрібних боїв, ми не палили вогню, щоб себе не розконспіру- вати. Друзі гріли себе розповіданнями споминів і чищенням зброї, яку, під час поганої погоди, треба було особливо берегти.
Табір був обставлений стійками із трьох стрільців кожна, на 250 метрів одна від одної, озброєних в кулемет. Крім того стояли ще по два „підслухи”, 300 метрів один від одного, висунені трохи далі поза стійку. Якщо підслу- ховий запримічав щось підозріле, негайно повідомляв
стійку; як було можливе маскування, то підбігав сам) а коли ні, то давав умовлений знак.
На одній з таких стійок був кулеметник Балянс, а з ним два його амуніційні. Друг Балянс розставив тяжкий кулемет у відповідному місці, а вмів обходитися з ним дуже ретельно та й сам був такий сильний, що не раз просто з рук сіяв ним, як треба було. Падав сильний дощ. Балянс накрив палаткою свого кулемета, а сам стояв на дощі; дощ з шапки стікав за шию, а
