літератури, а траплялося, що й важко раненого стрільця. „Юзько” ніби був створений до повстанських походів. Він неначе розумів, що хлопці півшептом говорили, ніколи не форкнув, як зогрівся під тягарем, а як треба було переходити гостинець, поміж хатами, чи якесь інше небезпечне місце потиху, навшпиньках, то він, так само, як повстанці, двигав свої копита помаленьку, щоб не збивати підковами каміння. Тоді звичайно любив класти свою голову на груди стрільцеві Дуді, що вів його за вуздечку.
З
Отак одного мрячного дня 1946 року вислав командир Бродич ройового Івку на чолі рою по харчі та муніцію. Провадив їх, як звичайно, через заміноване поле командант боївки, друг Веселий, з кількома стрільцями. Відділ помар- шував на схід, але по дорозі напав його сильний дощ. Хлопці скрутили до села Баниця, щоб тут перечекати погану погоду і обсушитись. До лісу було иедалекоі про большеви- ків у тій місцевості не було чути, отже наші сміливо роз- кватирувалися у кількох хатах на короткий відпочинок.
Але не так сталося, як гадалося... В селі був донощик УБП (Ужонд Безпєченьства Публічнеґо) каріпаторос Йосафат Лицей. Цей каїн, вибираючись до міста, запримітив, як до
кількох сусідніх хат заходили повстанці. Вполудне дійшов до міста Горлиць і там зробив донос, а в пополудневих годинах відділ польського війська і кати-комуністи з УП вже були в селі.
Густа мряка, що висіла над світом, спричинила те, що наші стійки зауважили ворога лише тоді, як він був під хатами. Заалярмували друзів, а самі, відстрілюючись, побігли в лісок. З кількох хат вискочили друзі впору і безпечно, але біда трапилася в крайній хаті, де кватирував кущовий Веселий і пара його стрільців.
Була це якраз хата вуйни стрільця Хитрого, Е. Д. Поляки засипали її запальними кулями, і вона почала горіти. Друг Веселий відстрілювався з сіней і в той спосіб дав змогу вискочити з хати своїм стрільцям. Сам вибіг наостанку, тримаючи в одній руці автомат, а в другій, в кулаці, від- безпечену ґранату. Поляки обскочили його і крикнули, щоб кинув автомат. Веселий відкинув зброю і рішив пробиватися крізь кільце ворогів при помочі гранати. Та один з ляхів запримітив гранату в його руці і зарепетував: „Гранате еще ма!” Тут граната пішла на них, та один опришок відбив її на льоту, мов тенісовий м’яч, і вона, впавши під ноги Веселому, вирвала йому бік і вибила очі. Кати добили його кольбами.
. Немалий клопіт мав кулеметник Липа. Якраз в пообідній порі він розібрав свого кулемета, щоб прочистити. Сам роздягнувся, щоб просушити одіж, і чистив зброю лише в сорочці. Коли його заскочив алярм, він вже не мав часу одягатися, тільки вхопив на плечі люфу з дисками, дрібні частини згорнув до шапки і, захищаючи себе пістолею, в сорочці, вибіг на двір і чкурнув у лісок. Тут моментально поскладав докупи кулемета і почав жарити на поляків, що наступали на ліс. Вони втратили охоту ганятися за повстанцями і розбіглися по хатах, думаючи, що там ще когось застукають. І застукали стрільця Хитрого.
Хитрий тільки через те запізнився з утечею, що побіг до стайні, щоб випустити вуйнину худобу, бо вже почало горіти ціле господарство. Поки він випустив корови, поляки вже були під стайнею. Тоді він побіг до комори, кинув автомат, надягнув цивільну блюзу і — в сінях, під стіною, побачив скуленого стрільця Дворяна, який був зроду повільний та безрадний, а тепер, то вже цілком не знав, що має робити.
Хитрий відібрав від Дворяна кріса і кинув до комори. Одягнув друга в якусь гуньку і потягнув надвір. Вони вдвох почали випихати воза з-під топи, виглядаючи зовсім так, як два сусіди, що прибігли рятувати добро від вогню. Все було б щасливо скінчилося, бо вже надходив вечір і поляки не могли відрізнити наших „пожарників” від решти селян. Але стрілець Дворян все попсував. Він прийшов недавно із східніх теренів і, не знаючи місцевих людей та лемківського діялекту, не знаючи навіть, що це горить хата вуйни Хитрого, заговорив до нього та ще й кликнув по псевді. Поляки це почули, обскочили їх, зревідували і зв’язали.
