так чи так він ні до чого вже непридатний, а тут недалечко стоїть це страшне, заміноване поле ... Чому б не попробувати промостити туди стежку своїм друзям-повстанцям? Може якраз поталанить?.. А як його розірве на шматки — то невелике лихо, з нього й так нема жадної користи.
Коли він підходив до замінованого поля, то більше думав про смерть, як про якийсь успіх. Схилився, простягнув руку до першої міни... Якась надприродня, невидима сила дала йому знання — як з нею обходитися. Розкрутивши запальник, зауважив тоненький дротик, що тягнувся від неї, і так, за тим дротиком, підійшов до другої міни, віддаленої з десять метрів від першої. Там уже було три міни, зчеплені разом. Коли б він був тільки торкнувся того першого дротика, полетів би вгору, як усі червоні, що перед ним розміновували поле. Щось йому шептало — не чіпати того дротика, тільки слідкувати за ним, поки він тягнеться аж до запальника. Це був знак, що кожний один дротик щось сполучає. Розкрутив запальники ще в тих трьох мінах, відпочив трохи, задумався над розпочатою роботою і відчув велике вдоволення з доконаного діла. Потім продовжував далі свою небезпечну працю, і так, з Божою поміччю, розмінував одинадцять мін на просторі до п’ятисот метрів. Пішов ще трохи далі і бачить таблицю, вже по другому-боці поля, з написом остороги. Він сам собі не хотів вірити, що це він розмінував цілу лінію, значить — прочистив шлях для тайного переходу повстанців.
Вертається назад на те місце, звідки почав розміновувати, аж нараз чує — якийсь гук, ніби вибух міни. Ого, подумав собі, тепер все пропало. Певно якась звірина зачепила ногою дріт і зірвала міну. Прийшла йому в голову тривожна думка, що, мабуть, він таки не відшукав усіх мін на цьому переході. Але споглянув униз, а там, коло старого пня, ледве вистає наверх запальник міни. Друг Орест зігнувся, розкрутив його, і коли спробував витягнути міну, відчув, що її щось не пускає. Підпорпав трохи землі і побачив два дротики, що тягнулися в напрямі того місця, де він стояв перед тим, коли його затримав на місці той таємничий гук...
— Слава Тобі, Боже! — подумав собі друг Орест. — Цей таємничий гук, то була, мабуть, пересторога — знак від самого Господа Бога, щоб я не рухався з місця.
Дроти від міни пішли в землю так, що не можна було слідкувати за ними, куди вони тягнулися, тільки запримітив Орест, що у віддалі двох метрів зліва вони знову ви- ставали на поверхню землі, але з ними вже було поспліту- вано коло тридцяти інших дротиків. Тут Орест побачив, що не дійде з тим до кіиця. Міну, яку відкрутив, прикрив трохи землею і поклав галузку впоперек, куди тягнулися дроти, щоб зазначити небезпечне місце. Відчислив десять кроків на захід від того місця і зробив указний знак, причепивши його до дерева. Те саме зробив у східню сторону, бо так провадила та стежка, яку, з Божою поміччю, вдалося йому промостити. Ще кілька разів, для певности, перейшов туди й назад, поправив за собою траву, щоб сліду не було видно, потім віддер кусник підшивки та завісив його не дереві, а з противної сторони зробив два карби на дереві — щоб добре знати, де прохід починається. Вже сутеніло, як сходив горою Сохань наниз, на свою кватиру.
Того вечора повстанка-санітарка, що приходила до нього, була дуже схвильована, очікуючи на нього до пізньої години. Так само журилася господиня, якій сказав тільки те, що йде грітися на сонці. То ж обидві дуже зраділи, побачивши його врешті живого та ще й задоволеного. Друг Орест сказав санітарці, що він хоче бачити коман- данта терену, бо має до нього важливу справу. На другий
вечір прийшов командант з кількома стрільцями. Орест повів їх до лісу і показав своє відкриття...
Тому, що це місце належало до терену кущового Веселого, друг Смирний приказав йому перепроваджувати через „лінію друга Ореста” всіх зв’язкових, кур’єрів, провідних членів ОУН, що приходили на відправи відділу, а часом і цивільних осіб, що йшли із завданням підпілля. Тим самим проходом йшли транспорти повстанської літератури, муніції, харчів.
Тут хочу згадати, що при таких транспортах найважливішу ролю відігравав наш повстанський рябий кінь, якого ми звали „Юзьком”. Цей добрячий коняка заощадив багато повстанської сили, двигаючи на своєму хребті пакунки муніції, харчів чи
