майно, кожний відшукував своє. Не сварились, а тішились, як діти. Вибрано комісію зі старших віком людей, яка має ділити між населенням посів. Німців не видно. Чорна хмара пронеслась боками.
Сільська самооборона має своє авто, — тягарівку на газ. Пов’язується з іншими селами, з районом в місті Туг рійську, де є Українська Військова Команда і Український Комітет.
Маємо різного роду зброю, від пістоля до гранати. Виловлюють по лісах місцевих большевицьких активістів. Багато командирів і червоноармійців переховали селяни під час відходу червоної армії. Ці люди живуть у господарів і разом працюють.
По проголошенні самостійности ЗО червня 1941 р., на Волині творяться українські уряди і міліція. Закликається населення стати до відбудови краю.
У Ковлі на чолі уряду стоїть Антін Шарунович. Багато народу по установах полагоджують свої справи. Скрізь написи, що мова урядова — українська.
На подвір’ї в’язниці в Ковлі знайдено спільні могили помордованих большевиками. Сюди з’їжджаються люди за 60 - 100 кілометрів. Коли відкрили першу спільну могилу, побачили чорні, напівзогнилі трупи. У деяких руки були зв’язані назад телефонним дротом, або звичайним дротом. У багатьох обличчя покалічені, — без вух, носа. Пізнавали найчастіше по одежі, по сорочці вишиваній. Підраховано кілька соток трупів. У день коли тлінні останки помордованих мали віднести «а міське кладовище, з’їхались до Ковля тисячі людей. В українській церкві проти Воло- димирської вулиці правиться Богослуження. У всіх на обличчях сум, в очах сльози. Мліють жінки, матері, припадають до трун ... Труни несуть на плечах. На чолі походу піднявся жовтоблакитник прапор, перев’язаний чорною стрічкою. На кладовищі викопана великим півколом спільна могила. Нахмарило, став накрапати дощ. Одна по одній спускають труни .. .
В місті Холмі, в таборі воєннополонених большевиць- кої армії люди вимирають з нужди, голоду і холоду. Робляться заходи, щоб їх рятувати. Голови сільських самоу- прав, районів, усі українські установи складають прохання до німців. Волиняки прямували до Холма, щоб ніби рятувати своїх дітей. Коли хтось кричав з-за дроту: Мамо! — до нього бігла жінка. Тату! -— до нього по болоті біг старший дядько. Кидались в обійми, хоч ніколи один одного не знали. Але для німців так стверджувано, що це син, і такого відпускали.
Нова вістка пролетіла по Волині, що німці обурені проголошенням самостійної України. Наказують Проводові зректися проголошення державности. Але проголошення не відкликано. Почалися масові арешти.
Не зважаючи на арешти, розстріли та інші форми німецького терору, Організація Українських Націоналістів створила самооборону і перейшла до наступу. Вислідом цього було поширення організаційного апарату та покриття території організаційною сіткою. Провід Організації у грудні 1942 року видає наказ тереновому проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи для широкої боротьби народу. З кінцем грудня 1942 р. зорганізовано першу сотню УПА.
Зимою 1942 р. українська поліція повідомила з району Турійська по селах, що має приїхати відділ жандармерії, який буде виловлювати людей на роботи до Німеччини. Хлопці і дівчата усього Турійського району поховались. Надворі мороз до ЗО ступнів. Жандарми наїхали до сіл Боблів, Соловичів і інших. Ходили від хати до хати, але нікого не знайшли, хіба старенького дідуся або бабусю. Тоді німці арештують кількадесят старих людей, яких відвозять в район, наказуючи, щоб сини і дочки зголошувались до району, бо в противному разі закладники будуть розстріляні. Ніхто не приходив і не зголошувався. Арештовані ж були під охороною своєї поліції і голови району Тимчука, які подбали, щоб вони не зазнали кривди.
На господарів німці накладають великі податки: збіжжя, гроші, м’ясо, молоко, полотно. „Зондерфюрер” або
