О год. 7 вечора, в селі Моковичах, край дороги чекаємо на підводи. Нас коло ЗО чоловіка, усі добре озброєні. Чути тарахкотіння возів по греблі. Над’їздять і стають. Нараховуємо до 100 возів. Видаються відповідні накази, і їдемо в теміну ніч. їду на першій „фірманці”. Минаємо села, там скрізь своя варта. Гарна ніч. Тихо. їдемо на північ і через дві години приїздимо до села Літин, де є великий „штатсґут” бувшого польського дідича Шумовського. Тут повно фірманок, деякі вже від’їздять. Відчувається порядок. Зголошуємо своє прибуття. Дістаємо вказівки, що маємо забирати. Селяни вивозять усе. Це їхнє добро, — не сміє нічого змарнуватись. О год. 4 ранку ми також вирушаємо назад. Виїхавши за село, побачили велику заграву. Це повстанці вже підпалили забудовання цього маєтку, щоб і сліду не осталось від того місця, де було експлуатовано труд селянина.
Фірман торкнув мене: „Дивіться!” Дійсно, далеко-далеко, скрізь на обрії було видно великі заграви. Це нарід підняв збройну руку проти свого ворога.
Господарка У ПА
Селяни самі звозять контингент („мали забрати німці, — нехай буде нашим”). З Полісся приходять люди з пилами, сокирами і сховища по лісах будують. З недалекого тартаку возять різний матеріял, з якого в землі будують магазини, засипають зерном, зверху навалюють землю, засаджують чагарником, ліщиною, сосною. До всього є спеціялісти. Будують в лісі цілі колонії, перевозять фірманками будинки.
Від господарчого референта, що має псевдо „Православний”, отримую наказ пустити в рух фабрику м’ясних виробів.Відходжу, захоплений цим завданням. Вже по дорозі укладаю плян, від чого почати. Передусім вибрати місце, щоб не кололо німецьким підшіптувачам очей. У відділі курінного „Щуки” маю дістати кількох м’ясарів. Далі: їхати до села Вербично, замовити будівельників; замовити, порозумівшись з будівельниками, на тартаці ма- теріял. А ще треба дістати цегли, цементу, котла, машини до мелення м’яса, вагу, ножів, різних баньок, бочок тощо.
Раненько, ще сонце не зійшло, ровером їду в напрямі села Бобли, до якого 15 клм. Цього дня знаходжу підхоже місце в селі В. Це був хутір у лісі. Господар обіцяв мені у всім помогти. Він має двох синів і доньку, які також були втішені, що поможуть загальній справі. Від курінного Щуки дістаю двох стрільців, з іними вирушаю далі в дорогу. Через тиждень фабрика збудована. Вона має два відділи: в однім переробляється м’ясо на різні вироби (ковбаса, шинки без костей тощо), в другім переділі — вмурований великий котел, де перетоплюється сало, і вимурована з цегли піч, де вудиться ковбаса і ін. Приступаємо до роботи. На нашу фабрику приїздить друг Православний, Ящур і інші, яким будівля подобається. Друг Явор отримує накази, щоб мені доставляли свині, ялові корови, бугаї і взагалі все, що мені буде потрібне.
Вже на другий день привезли нам 15 свиней та кількох биків. Все переважується. Ведеться докладно книга прибутків і видатків. З биків і корів здіймається шкіра, яку відсилаємо до гарбарні. влаштованої недалеко. Готові вироби складаємо до баньок з цинкової бляхи. Що кілька день приїздив уповноважений, який, написавши пок- витовання, баньки з виробами забирав.
Одного разу приїхав друг Православний, який звелів мені виїхати на північній захід і там зробити таку саму фабрику. Через два тижні друга фабричка пішла в рух. Біля ікеї побудовано миловарню. Мило вироблялось з костей і відпадків тварин. Готове мило складали до скриньок і відставляли до відділу постачання.
Доглядаю праці обох майстерень. Селяни у всьому допомагають. Урухомлено молочарні, по селах установлено сметанкові станції, куди мешканці сіл зносять молоко, сметану, що переробляється на масло. Масло перетоплюється, зливається до баньок і відставляється теж до магазинів або шпиталів УПА.
По селах збирають вовну, звозять до майстерень, де
ЇЇ приготовляють до прядіння. Така фабрика була в селі Кусничах, район Турійський. Вовіну розвозять по селах, дівчата її
