іншими поневоленими. УПА закликала росіян, поляків, білорусів, -народи Уралу, Сибіру, Повол- жя; народи Азії, узбеків, туркменів, башкирів, татар і інших кидати німців і переходити в її ряди. Видано листівки, змістом яких була історія даного східного народу, пояснення, за що веде боротьбу український нарід.
На ці заклики відгукнулись перші ті, кого волиняки вирятували від голодної смерти в таборах. Вони покидають господарів і масово зголошуються до УПА.
Ці самі люди писали відозви до своїх братів по національності, які перебували на українських землях в окремих, як допоміжні німецькі, військових відділах. Відділи ці зокрема виконували службу на залізниці, як охорона проти партизанки, вони допомагали випомповувати контингенти або ловити людей до праці. Такі відділи часто переходили на сторону УПА зі зброєю, а німецьких старшин роззброювали або стріляли. Літом 1943 р. була в УПА велика кількість бійців чужої національносте. Штаб УПА творить з них окремі національні відділи, якими командують їхні ж старшини. В боях ці відділи визначались особливою завзятістю.
По селах створено шкільництво. Діти почали знову ходити до школи. Шкільні інспектори зайнялися перевиш- колом учителів. Організовано театральні мандрівні групи. Театральні групи мали протинімецький і протибольшевиць- кий характер, що дуже подобалось селянам. Особливо таким чином ширились повстанські пісні, яких співали навіть малі діти.
Я сьогодні від вас від’їжджаю Боронити ріднесенький край,
Може вернусь, а може загину, —
Ти за мене, дівчино, згадай ...
— співали тоді волинські села.
По селах, в пам’ять поляглих борців, сиплять могили. Селяни вкладають душу в цю працю: роблять проекти могил, вибирають місце, навозять фірманками землю, гарно дернують, ставлять огорожу, зверху вкопують високого хреста. На могилі, звичайно, великий тризуб з написом „Слава Україні — героям слава!” В Туличові теж, серед села навпроти кооперативи, зноситься така могила. В неділю з околишніх сіл зібралось багато народу, прийшло два рої стрільців з відділу УПА, які повнять почесну варту. Священик з села Вербично служить панахиду^ співає хор. Після посвячення на могилу виходять промовці. Випав гарний день, люди вертаються додому. Стрільців комітет запрошує на обід. У всіх веселий настрій, дарма, що на столах немає горілки) яка заборонена в УПА. Прощаються і г піснею:
Підемо в бій Всі якстій, —
За красу,
За нарід свій ... відходять. За ними біжать діти. На воротах, спершись стоять жінки, дівчата махають хусточками і плачуть.
Усюди по церквах відправляються служби Божі. Нарід ходить молитися. Святкують національні свята, улаштовують академії на честь Коновальця, Петлюри, Базару й інші. Читають журнали: „Ідея й чин”, „Перець” тощо.
Після посвячення могили в селі Туличові пару тижнів було спокійно. Аж одного ранку, коли була мряка, автами приїхали до села німці. Усіх мешканців села зганяли в одне місце. Хто втікав, або ховався, того вбивали. Відібрали усіх старших віком мужчин і жінок, вивели за село, змусили викопати яму — усіх постріляли і яму засипали. Дітей та людей у середньому віці позаганяли на автомашини і повезли до Ковля. Усю худобу польські фольксдойчі зібрали в табун і погнали в Ковель.
