Якраз переходили попри церкву й обидва, ніби на команду, зітхнули: „Ой, Боже!” А Хитрий почав потрохи чухрати вістрям по ремені, уважаючи, щоб не порізати своєї й другової руки, бо стилет був такий гострий, що можна було ним голитись.
Коли вони промовляли „Ой, Боже!”, червоні опричники почали глузувати з них, а один сказав: „Тераз і Буґ не поможе!”
Та сталося інакше. Пройшли ще триста метрів, а тут знову, як на Лемківщині бувало, капличка при дорозі. Друг Хитрий знову сказав: „О, Боже!” — і тут відчув Божу силу та поміч. Ще пару кроків від каплички, а там закрут направо: по правій стороні рівне поле, потім гора, ліворуч — просто вділ стрімкий берег і річка. Хитрий подав Дворя- нові знак до втечі, шарпнув його за руку — і в тій хвилині кинулись обидва в два різні боки: Хитрий просто з берега у воду, а Дворян погнав, як вітер, полем, що було трохи гірше для нього. Поляки тільки закричали: „Уцєклі, пся креф!” Зброя була у них на плечах, поки вони приготовились до стрілу, за той час друзі вспіли дещо відбігти.
Старшина крикнув: „Висадзіць ракети і оґня!” — але повстанці пропали. Друг Хитрий пірнув у воду, а що було по великих дощах, то й річка трохи прибрала і несла за собою каміння, яке сильно гуркотіло. Один вояк кинув був гранату, але друг Хитрий в тому часі був уже з пів кілометра від них, ховаючись від ракетного світла між терновими кущами.
Як вибухла граната, то кількох „богатеруф” дістало по голові камінням, що його сила вибуху викинула на бе- per. Було чути лайку, прокльони: „Цуж то варта, до холери ти такі і такі, і то і ово!” — і так сварилися вони між собою вздовж села Маластова, аж вкінці один сказав:
— „Цо зробіш, зайонц уцєкл і юж ґо нема”.
Вже розвиднялось, як стрілець Хитрий прийшов на місце постою свого відділу. Стійковий, побачивши його, не знав що робити, — стріляти на нього, чи ні, бож відомо було, що його схопили вороги. Ану ж, подумав стійковий, заломався на муках і тепер веде на нас ворога. Здержав його кличкою. Хитрий каже: „Я не знаю клички на нинішній день, бо втік полякам з рук. Веди мене скоро до командира!” На постою були його добрі друзі, що зараз побудилися і за хвилину всі були коло нього. А друг Хитрий ще довго розповідав свою небуденнну пригоду, показуючи короткий німецький стилет — свого визволителя.
Кулеметник Липа також над ранком прибився, тільки дуже трясся і дзвонив зубами, бо був у самій сорочці. Друг Дворян віднайшовся аж по двох неділях в околиці Ліска.
В тій пригоді втратив молоде життя тільки друг-ку- щовий Веселий, палкий революціонер і відважний вояк, що перевів щасливо стільки повстанців через заміноване поле смерти, а сам загинув через підлу зраду, його правдиве прізвище було Ярослав Шведик, був сином сільського вчителя із села Брунари на Лемківщині.
З приходом большевиків був арештований і вивезений на Сибір, звідки вдалося йому пропхатися до транспорту з німецькими полоненими, що верталися додому. З транспорту втік у Карпати, вступив до УПА і в її рядах загинув смертю героя, скропивши гарячою кров’ю свою лемківську землю, яку так само палко любив, як і всю Соборну Україну.
Роман
„ЩАСЛИВЕ” ЧИСЛО
На Лемківщині в 1946-47 році стояла гостра зима. Грубою верствою снігу було прикрите все, тільки де-не-де в ярах чорніли бідненькі лемківські хати. Найбільше ж вибивались на поверхню обсмалені комини і згарища попалених ворожою
