рукою сіл. Чорною смугою позначався Західний Бескид, зносячись горбом в околиці містечка Буківська.
Мертва тишина панувала в лісах Буковиці, тільки час від часу було чути постріли дерев, які тріскали від надмірного холоду.
В глибині лісу, поміж двома глибокими ярами, чути відгук ритмічних кроків. Це бойовик СБ має стійку, охороняючи своїх друзів, які живуть в добре вирядженім і замаскованім бункріі.
Вже два тижні мешкає тут БСБ району 5 і 6, яку очолює загальнолюблений референт СБ, провідник Гуцул. Пару тижнів друзі спільно будували свою хату, транспортуючи з довколишніх сіл дошки^ цеглу й інший потрібний матеріал. Хата, у вигляді бункру, була вкопана в стрімкий горбок й обсипана з усіх сторін грубою верствою землі. З фронту — велике квадратове вікно, а з обох сто- оін чорніють два вкопані входи. З правої сторони гарно обложена деревом криниця, а з лівої також вкопана в горбок „обікація”.
Всередині одна простора кімната виміром 8x5 метрів. Стіни, долівка і стеля біліють добре вичищеними дощи- нами. Посередині під стіною стоїть кухня, зроблена з червоних цегол. По обох сторонах побудовані двоповерхові ліжка, — на 7 осіб кожне. Перед вікном широкий стіл, а коло нього блищить різного рюду зброя; поскладана на фахово зроблених стояках.
Ранок 13 грудня. Година сьома. В хаті веселий настрій. Частина боїеки — п’ять осіб — під командою команданта Максима відійшла минулої ночі на відплатну акіцю до польського села Я .. а, де стаціонував відділ ВП в силі 200 вояків, який три дні тому спалив три українські села. Відплатну акцію проводив сотенний Хрін із своєю сотнею. Того ж вечора долучився до нас друг Малий з сан-пункту, який був ранений в одному з боїв. Уся залога бункру складалась з сімок боївкарів.
Друзі вже по молитві і сніданню. Кожний береться до зайнять, які були заряджені провідником: чищення зброї і перегляду уніформ. Провідник сьогодні має особливо веселий настрій. Жартуючи з нами, каже: „Друзі, сьогодні маємо тринадцятого, — для мене щасливий день!” На підтвердження цього, він розказав1 нам про кілька щасливих моментів з свого життя; які були всі позначені датою 13. Сам він розбирається до сорочки і починає голитись, при чім приспівує гарним тенором свою улюблену пісню „Гей там у Львові”. При столі чути глухий відгук машинки до писання. Це друг Р. переписує виготовлені провідником звіти.
Раптом мертву тишу лісу прорізав постріл стійкового. Через вікно можна було бачити, як у віддалі 40 метрів підбігали до нашого бункру стрибками білі постаті, окриваючись поза дерева. Кожному з нас блиснула думка: „Ворожий наскок!” І дійсно, це була ворожа розвідча група в силі 40 вояків, 32-го полку КБП. Ці, так звані) „косьцюшков- ци” були замасковані в білі халати.
Перші вояки, що вже були на віддалі яких 20 метрів від нашого бункру, позалягали за дерева, звертаючи чорні люфи крісів в нашу сторону.
В хаті запанувала на один момент гробова тишина, яку перервала гостра команда провідника: „Хлопці, алярм, — до зброї!”
За хвилину кожний бойовик СТОЯ'В уже в повному ви- ряді, стискаючи в руках зброю.
Знову команда: „МҐ — на стіл, Дехтяр і Чех — на виходи — вогонь!” Брязкіт розбитого скла злився з тріскотінням кулеметів.
Долівка встелилась порожніми гільзами. Наказ: „Кожний викидає по дві гранати! Вимарш гусаком! П’ять метрів віддалі!
