Відступаємо!”
Провідник вискакує з бункру перший, за ним решта бойовиків у віддалі 5 метрів. Вибухи ґранат стрясли цілим лісом. Чорний дим вибухового матеріялу посунувся смугами в чисто-прозорому повітрі. Розбризки снігу, змішані з чорною землею і з розторощеним деревом, підіймались вгору. Біжимо кожний окремо. На нас посипались ворожі серії. Зрушений з дерева сніг, чатииня' і галузки обсипали нас, запорошуючи очі і набиваючись в уста. Чути легкий зойк: провідник накреслює руками в повітрі півкола і падає на землю. Скупчення в такім положенні не можемо робити. Відбігаємо ще 20 метрів в напрямі горбка, досягаючи його вершка. Там займаємо становища. Наші кулемети і вся зброя засипають кулями ворожі становища. Під охороною нашого вогню, друзі Комар і Роман, торуючи дорогу серіями з автоматів, біжать рятувати провідника. Провідник, стискаючи однією рукою торбу з важливими документами, другою відстрілюється з пістоля від ворогів> які намагаються його оточити. Від його стрілу гине один з ворогів. Потім звертає пістолю до власних грудей. Кричимо: „Провіднику, ми з вами!” — добігаємо. Провідник вітає нас теплим поглядом і подає слова команди: „Сотня Хріна справа, сотня Стаха зліва — наступ!”
Настає несподіване. Ворог заметушився і починає панічний відворот. Наша зброя „періщить” вслід за ним. Кожний стріл відбивається десятикратним відгуком і зливається в одностайний тривожний гук.
Ми врятовані. Беремо провідника на руки і виходимо з поля бою, сподіваючись підсиленої ворожої погоні. Марш утруднений. Глибоким снігом, міняючись, прокладаємо собі дорогу. Відпочинок. Санітар Роман робить провідникові перев’язку, впорскуючи прюнтозиль проти зараження. Рана поважна. Куля прошила грудну клітку поміж легенями й хребетним стовпом. Провідник ослабленим голосом запитує, чи всі здорові. Устійнено, що друг Малий легко поранений в коліно, а друг Острий має верхню губу попечену кулею. На бойовиках подірявлені та пошарпані кулями однострої. Після двогодинного маршу, доходимо до краю лісу. Ставимо дві кулеметні застави, решта друзів приготовляє ліжко для раненого. В найближчому селі Суровиця завважуємо ВП. Вирішено перебути тут до вечора. Більше як чотири години друзі перестояли на морозі, кожному дзвеніли зуби з холоду, але сподівана погоня в кожному з нас збудила чуйність, яка перевищувала холод.
Вечером вислано двох бойовиків до села з розвідкою і по транспорт для раненого. Друзі вернулись з санками* запряженими двома кіньми. Село було вільне від ворога.
Погода, наче розуміючи нашу долю, пішла нам назустріч. Мороз звільнив і почав падати легенький сніг. Раненого провідника відвезено до криївки районового провідника Бурлаки на лікування, де залишились друзі Комар і Роман. Решта бойовиків відійшли в інший район.
За два тижні провідник видужав, і знову можна було почути з його уст пісню. Саме в той час, після одного бою сотні Хріна, транспортовано до головного шпиталю на Хрещатій двох стрільців. За намовою членів районового проводу, провідник погодився поїхати сюди на остаточне вилікування і відпочинок. Друзі Комар і Роман відпровадили провідника майже на місце. Провідник, прощаючись з нами, сказав: „Моя доля змінилась, 13-го стало для мене нещастям, — дякую вам за врятування мене від смерти”. Очі провідника заблистіли від сліз, кожний з нас відчув несамовитий жаль, серце провіщало,, що це було останнє прощання.
23 січня 1947 р. ми дістали польовою поштою повідомлення про те, що жертвою наскоку ВП впав головний сан-пункт. З життям попрощалось 17 осіб, включно з двома лікарями і санітарною обслугою. Ворогам не вдалось зловити нікого живим. Кожний з упавших власного рукою заподіяв собі смерть. Потім підпалено бочку з бензиною, яка була в приміщенні, і все згоріло. Лишився тільки попіл славних героїв і згарища бункру. Це були трофеї, які здобув ворог.
Болючу втрату відчула тоді УПА.
Два дні пізніше, сотенний Хрін перед своєю сотнею присягнув жорстоко помстити смерть героїв, прирікаючись виконати десять наскоків на ВП.
