щасливо до американської зони Німеччини.
Не пощастило в тому останньому рейді самому нашому командирові — Бурлаці. Досі він був наче характерник: з найбільших боїв виходив живий і здоровий) хоч завжди першим ішов у бій і останнім відступав, і з кожного, навіть найбільш безвиглядного положення він умів знайти щасливий вихід. І тут, на Словаччині, він зумів прорвати кожне оточення й виминути кожну засідку ворожого війська. Аж врешті удалось большевикам зловити його при помочі нікчемного підступу. До крайніх хат села під лісом, де спинився був відділ к-ра Бурлаки, вони підіслали своїх вишколених партизанок, що перебрали там ролю господинь. Ситуація в тих околицях була тоді непевна і к-р Бурлака, бажаючи не наражати на небезпеку когось із стрільців, вибрався з лісу до села за харчами та в цілях розвідки сам особисто- Обережно зайшов він до одної з крайніх хат і, не припускаючи підступу, поставився з довір’ям до словачки, що прийняла його дуже гостинно і ще дала хліба та сала для хлопців. Та в момент, коли він виходив з хати, воїна вхопила скритий залізний лом і ззаду вдарила його з усієї сили по голові, а тоді покликала умовленим сигналом скри- тих в селі комуністичних посіпак. К-р Бурлака упав від несподіваного удару зомлілий і прийшов до свідомости щойно в руках червоних жандармів, закутий в кайдани.
Таким підступним і зрадливим способом зловили большевики того, кого вони в відвертому бою не спроможні були унешкідливити на протязі багатьох літ. Типово по-мос- ковськи: підступом і зрадою.
Та к-р Бурлака виявився незламним і супроти всіх методів 'большевицького слідства. І під час слідства, і на судовій розправі, і під час смертної екзекуції над ним, він поводився мужньо і гідно, викликаючи тим в усього населення подив і признання для героїзму українського революціонера.
М. Данів
ВІД СОКАЛЫЦИНИ ДО СХІДНІХ ПРУС
Під час відходу всіх відділів УПА з Засяння, ми, з провідником Прірвою, відійшли із свого оперативного те- рену на Підляшшя. Наша бойова одиниця начислювала сім людей: Степовий, Сойка, Петрусь, Шугай, Левко, Марко та провідник Прірва.
Виходимо із наших підземних хаток, прощаємось із своєю криївкою. Замасковуємо її та заміновуємо, бо не думаємо вже у ній перебувати. Хай вона хоч порожня гідно привітає ворога, що так завзято шукає за нею. Рушаємо в дорогу через опустілі, зарослі бур’яном поля-
По тижневому марші добилися ми на Підляшшя. Тут зустрічаємось, на умовленому лункті; з підляською боїв- кою та з нашими бойовиками й підвідділами, що вийшли сюди раніше за нас. Вояки сердечно привітали провідника і нас. Тут терен лісистий, добре нам відповідає. Густий ліс, залитий водою, а всередині маленькі острови, так, що можна сісти на сухій землі. Тут ми безпечні. Палимо вогонь, відпочиваємо.
По кількох днях відпочинку провідник Прірва дав наказ приготовитись до зимівлі: копати криївки, маґазинувати харчіг Розходимось шукати відповідних місць на зимування. Перевіривши дбайливо терен, вибираємо якнайдогід- ніше місце — великий ліс „Макошка”. Копаємо в ньому криївки, магазинуємо харчі: бараболю, муку, м’ясо тощо.
Одного вечора вояки з боївки Ясеня і з роя Чумака подалися в польський терен за харчами. Дві ночі ми мар- шували й потрапили до польського села, в якому було ОРМО („Охотніча Резерва Міліції Обивательскей”). Підходимо до хат дуже обережно. Для забезпечення нашої колони вислали ми переднє забезпечення з кулеметом, так же забезпечено й тили. Вояки розійшлися по хатах за харчами. На середньому забезпеченні було двоє вояків і стрілець Лис із кулеметом. Як тільки вояки увійшли до хат, в селі зробився рух, схвильовані люди почали вештатись по селі. Застави спиняють всіх і затримують коло себе. Аж підходить до застави одна група людей. Наш стійковий спиняє: ,,Стуй, кто ідзє”? У відповідь посипалась автоматна
