починаємо сміятися, що партизан спав на партизані й один про одного не знав. Це був наш вояк, який саме зимував у цих людей.
Помандрувавши ще деякий час по Східній Прусії, вибираємось у поворотний рейд на Підляшшя, бо там наш збірний пункт на весну. Рейдуємо далі лиш втрьох, бо' так вигідніше із огляду на прохарчування й безпеку, і з огляду на пропаганду.
Коли ми, втрійку, верталися на Підляшшя та проходили коло села, де стрінули колись першу українську родину у Східній Прусії, я запропонував друзям зайти до тієї родини повечеряти; може стрінемо тут друга Шугая, бо і віїн пішов туди. Підходимо полями під село. Коли ми підійшли під стодолу наших знайомих, я сказав друзям, щоб почекали, а я піду сам до хати, „замовлю” вечерю й розпитаю, чи не було кого з наших. Друзі лишились під стодолою.
У хаті горіло світло, але вікна були затемнені. Я застукав у вікно й почув у хаті якесь шарудіння. Мене чогось охопив страх, але я здавив його й підійшов під двері. Із- за дверей через шибку заглядає господар, питає мене, хто я. Я йому відповідаю, хто. Господар, чомусь схвильований, говорить до мене то українською, то польською мовами. Вкінці нерішуче відчиняє двері й ніби просить до середини. Я думав, що може мене не пізнав, — говорю до нього, щоб вийшла його дочка, то вона мене пізнає. Аж, раптом, до мене із сіней кричать: „Ренце до ґури”! Я скочив за ріг хати, за мною посипались кулі. Кілька кроків, і я вже на другій стороні дороги- Перебіг другою стороною села і попід ліс перейшов на той бік, де були мої друзі. Засвистав на пальцях, друзі відсвистали. Іду в напрямі свисту, підходжу до них і кличу їх по псевдах. Так ми зійшлися і йдемо далі.
Знову приходиться нам переходити польським тере- ном і то зимовою порою, що нам дуже незручно. У лісі ква- тирувати неможливо,мусимо затримуватися по хатах, між польським населенням. Коли входимо у хату, то вдаємо, що ми польські партизани з АК („Армія Крайова”). Говоримо, що будемо кватирувати один день і що з хати ніхто не сміє в тому часі відпалюватися. Коли б хто віддалився і зго- лосив поліції, що ми тут кватируємо, то ціла родина буде вистріляна, а господарство знищене. Так вони нас перетримували, а увечорі ми йшли далі.
Одного дня нам прийшлося кватирувати на колонії, недалеко села, в якім була поліція й ОРМО. Ми прийшли до хати, в якій мешкала невелика родина: чоловік з жінкою та з одним сином. Ми їм сказали, що будемо у них кватирувати та забезпечили себе такими самими погрозами, як до цього часу. Спокійно було до обіду. По* обіді я з другом Сойкою поклалися на лавки відпочивати, а друг Андрій сидів при столі й політикував з господарем на тему теперішнього уряду. Раптом він запримітив, що хату оточує поліція і крикнув до нас: „Хлопці, поліція!” Ми вхопили зброю, а командант поліції вже був під хатою. Відчинив двері і запитав: „Хто там є?” Потім знову примкнув їх і став при дверях. Тоді друг Андрій прицілив свою де- сятизарядку і натиснув спустовий язичок. Серія, що вилетіла через стіну, поцілила команданта, який випустив автомат і повалився мертвий. Поліція почала стріляти через вікна в хату. Ми з хати відповідаємо вогнем. Коли ми „положили” ще одного поліцая, стріли польської поліції почали втихати. Вискакуємо з хати, стріляємо на всі сторони та вибігаємо на поле. Перед нами, на яких двісті метрів, ліс. Коли ми відбігли яких сто метрів від хати, вони знову почали стріляти, але їх стріли не були цільні. Нашу увагу займали вже не вони, але питання, чи під лісом немає засідки. На щастя, не було. Діставшись до лісу, на знак перемоги ми крикнули три рази „Слава” й пішли далі.
Ми пройшли ще кілька ночей і так опинились на Під- ляшші. Тут стрінули провідника Чуба, який теж вернувся із Східньої Прусії. Коротенько оповідаємо йому свої пригоди, а він нам свої. Відходимо, щоб десь закватирувати. У лісі Ще нема можливости перебувати, тому кватируємо далі по хатах. Так ми просиділи ще майже місяць по селах. В між- часі надворі почало тепліти і ми зраділи, що знову будемо
Одного дня насунули хмари й почалися дощі. Ми заходимо до хати, що стояла недалеко лісу, щоб там перебути тих кілька сльотливих днів. Увійшовши в хату( старою звичкою, повідомили родину, що ми у них будемо кватирувати і що в тому часі ніхто не сміє віддалюватися. Господиня каже, щоб ми повідомили про це ЇЇ чоловіка. Мусимо написати все на папері, бо він глухонімий, але вміє читати й писати. Провідник Чуб написав йому все на папері- Він цього не хотів зрозуміти,
