А німці питають, чи він належить до нашої „компанії”? Рішуче заперечуємо, бо не хочемо з таким паном навіть сидіти за ґратами.
Яка доля ждала нас — ми вже дуже добре знали. Що ж, — подумали — три місяці не вічність. Відсидимо, відпочинемо, виспимось. А в тюрмі теж треба трохи побувати, щоб для комплету пізнати життя з усіх його „романтичних сторін”.
За цей час пана К. німці пропустили і він (автобус вже давно чкурнув) майже бігом почвалав у напрямі Пассав. Навіть не мав часу бідняга оглянутись. Або, може, страшно йому було, щоб його ще раз не задержали.
По 7-ох тижнях ми вийшли на волю. Тоді ми довідались, що п. К. не був ніяким зв’язковим, а тільки через припадок відібрав телефон на станиці СХС і на власну руку, а може за чиїмись спеціяльними вказівками, вибрався проводжати нас на Пассав. Для кого він так конечно хотів здобути наші крайові матеріяли; ще й сьогодні важко дати певну відповідь.
ОДИНЦЕМ У ПІДПІЛЛЮ2)
В травні 1947 р. в час масового виселення всього населення „Закерзоння” 13 бійців УПА, а між ними і я одержали наказ перейти з фронту у підпілля: повернутись до „цивіля”, замішатись між вивожуване населення і виїхати разом з ним на місце нового поселення, щоб сповняти там функцію зв’язкових українського революційного підпілля.
Прилучитись до виселюваних не було ніякою штукою, їх привозили з усіх сторін і саджали до вагонів, не вимагаючи ні від кого ніяких виказок. Щойно в вагонах, під час постою на станції у Белзці, команда конвою роздала всім реєстраційні картки, на підставі яких видано всім опісля т. зв. „виселенні карти” як особисті виказки. Завдяки цьому ми без найменших клопотів стали „легальними” жителями.
Та вже в перших днях нашого „легального” життя в поїзді одна полька пізнала стрільця Шпака, що перебував останньо в селі як член СКВ, і зголосила це большевикам. Шпака заарештовано й відставлено до тюрми. У тому ж транспорті їхала родина Шпака. Вона робила різні старання, щоб -добитись його звільнення, але — без успіху. Це насторожило нас, тим більше, що з нашим транспортом їхав, як ми побачили, сексот Терешко із Люблинця, відзначений хрестом заслуги за „геройство в вальце пшецівко бандеровцом”. На наше щастя, він їхав разом зі
своєю ріднею, і це змусило його сидіти тихо, щоб не наражувати на небезпеку відплати свою рідню.
Нашу групу переселенців доставлено до Східньої Прусії і тут розкинено родинами по цілому повіті. Кожний із нас дванадцятьох прилучився ще при реєстрації до якоїсь родини і тепер зарядженням польської влади нас автоматично розсіяно по цілому повіті. На протязі двох найближчих місяців нам удалося наладнати між собою контакт. Завдяки цьому під нашою обсервацією опинився відразу цілий повіт.
Мушу признатись, що від часу арештування стр. Шпака я не почував себе певним. Крім реєстраційної'пере- селенчої картки, у мене іне було ніякого особистого документу і я усвідомляв собі, що поліція може мене дуже скоро „накрити”. Треба буде, значить, матись дуже на осторозі і при найближчому прояві небезпеки переходити й тут у підпілля.
Такої думки були й інші мої друзі.
Та покищо треба було поводитись так, щоб ніякого підозріння до себе не викликати... Отже, треба насамперед знайти працю. Околиця, в якій нас поселено, була лісиста і я зголосився до лісових робіт як дроворуб. Мене прийнято до праці. Таке зайняття було для мене дуже вигідним, бо я міг цілими тижнями бути поза селом, не викликаючи тим самим заінтересування своєю особою у місцевої поліції.
