зустрілась тут у лісі з двома озброєними „бандерівцями”, які важко ранили одного з поліцистів. Після цього поліція робила два дні велику облаву, перешукуючи докладно ліс, але без успіху. А сьогодні перевела облаву на Вільну, докладно перевіряла кожний будинок, допитувала старих і дітей. Перевели дуже докладну ревізію теж у нього й заарештували його брата. „Хай тебе Бог рятує!” -— шепнув ка закінчення, зірвався і побіг перелякано до коней.
Я повернувся до лісу. Розміряв одержаний бохонець хліба іна тиждень, бо твердо постановив собі цілий тиждень не виходити нікуди з лісу. У лісі ж пішов не в гущавину, а в невисокі густі кущики, де перебували дики. Маючи ди- ків сусідами, я був забезпечений від поліційних собак. Знайшов собі вигідне місце і тут пролежував, виходячи лише щодругий день до джерела по воду. Але голод почав даватися взнаки, і я став ходити ночами до сіл по садах нарвати собі овочів. Це робив я з найбільшою обережністю й «не заходив ні до кого за хлібом, хоч шлунок став протестувати проти харчування самими тільки овочами-
Так прийшла осінь 1949 р. Вона була погідна і майже посушлива. Хмари із небосклону позникали і під час повні було так ясно ночами, що я не міг вийти з лісу. Користувався своїм овочевим запасом і то дуже розраховано. Щойно по двох тижнях захмарилось і тоді я зважився зайти до Деркача. Одержавши бохонець хліба, я зараз же відійшов. Зайшов до своєї „культури” і з’їв порцію. Та вилощений жолудок не прийняв його. Я почув себе хворим
і три дні пролежав тут в гарячці.
Перемігши хворобу, вибрався я до Моравки до Попа- дина. Зайшов досвітком до його стодоли і, коли він біля полудня зайшов туди за сіном, я вийшов до нього і попрохав, щоб він передав на пошту мого листа до брата в Канаді- Попадин був дуже переляканий. Сказав мені, що за ним дуже слідкують, і з поспіхом вийшов з стодоли. Крізь шпари я бачив зі стодоли, як він їхав до міста і як ввечорі повернувся. Мого листа він не взяв і до мене більше не прийшов ні того дня, ні наступного. Я переночував там і пробув ще один день. Вечором покликав я господиню. Вона теж була дуже залякана. Подала мені хліб і скоро втекла. Я бачив, що треба звідси забиратись, тож над ранком повернувся я знову в ліс, забравши зі собою торбину овочів.
Була неділя. Проспавшись в кущах, я лежав, наслухуючи. Коло год. 101 ої над’їхав на ровері стежечкою якийсь чоловік в цивільному вбранні. Він звернув зі стежечки,і двічі об’їхав групку кущів, в яких я лежав. Це насторожило мене. Як тільки він від’їхав я обережно виліз з кущів і пробрався до закритого смереками горбка. Тут заховався добре в кущиках і, лежачи, обсервував край лісу. Враз біля мене щось підозріло зашелестіло. Я розглянувся кругом, але всюди було тихо. За якої пів години знову щось затріщало в тому місці і — знову тиша. Пройшли знов години. І ось на стежці з’явився ровером той самий цивіль, що був раніше- Він задержався і став обережно підходити до кущів, де я ночував. За ним; з'явилось теж роверами ще двоє чоловіків у цивільних блюзах і поліційних штанах. Вони пішли слідом першого. В тому моменті недалеко мене знов щось затріщало) і за кілька хвилин я побачив, як з горбка, на якому я лежав, виповз з кущів чоловік і попрямував до прибулих. Я відразу зорієнтувався в положенні. З поспіхом та одночасно з найбільшою обережністю виповз я з горбка в протилежному напрямі і, перебравшись у безпечне місце, слідкував за невдалими ловами. Полі- цисти оточили горбок, де я лежав, і кущі, де я ночував, і почали наступ. Я почув стріли і заклики, щоб здатись. Потім знов одне і знову друге. Так тягнулося аж до вечора. Врешті, переконавшись, що я виховзнувся їм з рук невідомо коли, поліцисти закінчили наступ на кущі і відійшли ні з чим.
Поволі повзли вересневі дні, повні нервового напруження- Я знав, що поліція насторожена, як гончі собаки.
Це наказувало мені оминати людей. Але голод давався все більше взнаки. Перебрався я знов до своєї смерічкової „культури” і, виходячи на край лісу, зорив за знайомими. По кількох днях зустрів я дівча Квасника, як гнало попід ліс корови. Сказав їй, щоб другого дня принесла мені хліба. Другого дня вранці прийшла до лісу, ніби за галуззям на мітлу, її мати і
