принесла мені бохонець хліба. Непомітно поклала в умовлене місце і, наломивши галуззя, відійшла.
Я був певен, що того не помітив ніхто. А однак найближчого дня побачив, що кругом „культури” ходять мі- ліціянти. Оглянувши зарослу буйно „культуру” з усіх сторін, вони поставили на рогах стійки, що, змінюючись, простояли на чатах повні дві доби. В гущавину „культури” вони якось не зважувалися лізти. Я лежав весь час у своєму леговищі в „культурі”, обсервуючи їх-
Третього дня на-досвітку, коли стійкові найменш уважливі, я прокрався з „культури” V ліс і, обійшовши стежки, зайшов знову до стодоли Попадина. Але цим разом я пішов уже з заміром скриватись теж і перед його ріднею. Глибоко в сіні вирив я собі вигідну криївку, закрив зверху й старанно замаскував вхід до неї. Тільки щотретю ніч виходив я на прохід, щоб прорухатись, запастись де^ь потайки від усіх овочами або й хлібом та набрати собі свіжої води. Так пробув я два тижні, ніким не спостережений.
Та одного разу зважився я вийти з криївки вдень і відразу наткнувся на господаревого сина. Той зараз сказав про те батькові. Про мою криївку в сіні син не знав нічого і Попадин думав, що я днюю в лісі, а ночувати приходжу до його стодоли. Він хотів відігнати мене і став сам приходити спати на сгні в стодолі. Та це мені не заваджало і я далі пересиджував собі в своїй криївці під його лего- вищем, виходячи на нічні проходи тоді, коли впевнявся, що господар вже міцно спить.
Так пройшло знов два тижні.
Та одної неділі, як господар поїхав до костелу, до стодоли на сіно прийшли бавитись діти з собакою. Собака зачув мене й почав ритись у сіні. За його прикладом пішли діти й по якомусь часі відкрили згори мою криївку. Побачити мене вони не могли із-за темряви) але ма- буть догадалися, що це за „щур” там скрився. Тому я скоро засипав криївку сіном, а сам покрадьки чкурнув до лісу.
Прийшлось докінчувати осінь у лісі. Але тепер я вже не держався одного місця, а бурлакував по лісах по цілому повіті. Ночі використовував головно на те, щоб потайки помогти перетомленим працею господарям позбирати овочі в їх садах і — замагазинувати собі їх в різних пунктах в лісі. Весь ліс, з кожною його закутиною, я знав уже як господар своє подвір’я. За хлібом ходив я звичайно на стрічу з донечкою Квасника. Тринадцятилітнє дівча опанувало техніку конспірації прекрасно. Воно гнало попід ліс корови, співаючи й підскакуючи і в умовленому місці клало захований в плащі хліб так зручно, що й обсервуючи її весь час ледве чи можна було це зауважити. Крім того, відкрив я, що один господар в Рабці держить молоко у баньках в — криниці. Це цінне відкриття використав я для того, щоб час від часу набирати молока для себе.
Але, ходячи по лісу, я всюди знаходжу сліди засідок. Поліція не затирає за собою слідів після засідки і привчене око відразу їх помічає- Значить, цілий мій терен під постійною обсервацією поліції. Мені немає куди скритись і я далі ходжу поміж засідки, як лис поміж розставлені тенета.
1 листопада вибрався я до Квасника. Йшов, як звичайно, босий, щоб не чути було моїх кроків. Під селом зачепив ногою за якийсь кусок заліза. Воно прилипло до ноги, як до магнету, і тоді я пізнав, що надворі кріпкий мороз. Недалеко хати Квасника наткнувсь я несподівано на якусь постать, що куняла, сидячи в рові. Побачивши мене, чоловік злякався і бігом утік. Це був, очевидно, міліціянт, що вартував. Буде, значить, погоня за мною. Треба десь скритись.
Але — де?
Враз пригадав я собі, що в недалекому колгоспі, як це оповідала мені сестра, є вівчарем мій односельчанин. Тож біжу прямо до нього. Надворі починає розвиднюватись. Колгоспники починають вже сходитись до праці. Та мені вдалось ще забігти до вівчара неспостережно. Він якраз збирався до відходу. Побачивши мене, він дуже здивувався і тому, звідки це я
