німецької поліції пробував прочистити від українських повстанців ліс, але, зустрівши гостру відсіч і зазнавши болючих втрат, відійшов. Це був перший бій, в якому я мав нагоду бачити командирський хист і бойову одчайдушність к-ра Різуна. Бій тривав понад п’ять годин.
З початком грудня 1943 р. пішла сотня к-ра Благого в рейд на Солотвиніцину, а решта відділу к-ра Різуна залишилась у Чорному Лісі. Під час рейду зліквідували ми в околиці Солотвини сильну польську боївку, здобувши один тяжкий і три легкі скоростріли, 20 крісів і багато пістоль, гранат і амуніції. По чотирьох тижнях ми вернулися до Чорного Лісу і знову, не вспівши добре відпочити, попали під обстріл наступаючих на ліс німецьких частин. Цим разом наступала німецька поліція разом з німецькими військовими частинами. Наші становища почала обстрілювати артилерія, і перше стріл ьно попало в бочку з капустою, викликавши серед нашого вояцтва вибух сміху. Та сили ворога були великі і тому наші частини відступили зручним маневром вглиб лісу, не зазнавши ніяких втрат у людях. Німці знищили лісничівку, де приміщувалась раніше кватира нашого командування і, захопивши як здобич кількох залишених коней, відійшли.
Після лікарського перегляду відіслано 18 стрільців, а між ними й мене, до польового шпиталю в околиці села Тязів. Там пробув я на лікуванні повних два місяці. Коли ж повернувся до свого відділу, то побачив з радістю, що залога Чорного Лісу не змаліла, а, навпаки, замітно зросла. Чота узбеків перетворилась уже в самостійну сотню під командою к-ра Кольцова.
В березні 1944 р. проведено біля с. Ленелів вдалу засідку на німецьку військову частину, що була в перемарші. 280 німців, заскочені українськими повстанцями, здались в полон. Ми забрали 25 возів зі зброєю й амуніцією і всіх полонених німецьких солдатів звільнили. Тиждень пізніше роззброїли ми в той самий спосіб 60 членів німецького Вермахту під селом Небилівська Слобода.
На початку квітня 1944 р. перевели ми акцію на „ліґек- шафт” у Пацикові. В перестрілці вбито 6 німців, харчі і худобу забрано, а „ліґеншафт” спалено.
В половині квітня 1944 р. ми зударились несподівано з большевицькими партизанами. На два наші рої, — рій Сапера і рій Холодного, — що кватирували в селі Грабівка, наскочила сотня большевицьких партизанів під командою Жоржа. Наші рої відступили з боєм за річку. Большевики вдерлись до села, запалили хати і зловили 22-ох молодих хлопців та двох священиків: усіх їх вони запровадили на поблизький цвинтар і розстріляли. Між розстріляними був от. Микитюк. Заалярмований боєм, прибув на допомогу нашим роям та селові курінь Різуна. Большевиків викине- іно зі села. Вони втратили в бою 6 партизанів вбитими, а один їхній сержант попав у наші руки живим і на переслу- ханні видав сітку большевицького зв’язку. З нашої сторони згинув тоді чотовий 1-ої чоти 1-ої сотні Мороз, а к-р Ріі- зун був ранений в груди.
З зізнань полоненого большевицького старшини довіду ємось, що сотня большевицьких партизанів під командою Жоржа є частиною великого большевицького загону, силою 2.000 партизанів, що ним командує червоний командир Шукаєв. Загін використав замішання, викликане проривом фронту, і продістався до Чорного Лісу.
К-р Різун організує наступ на большевицьких партизанів. Після другого бою завважено, що відділ Шукаєва відходить з Чорного Лісу в напрямі Сколє-Турка. К-р Різун залишає в Чорному Лісі тільки невелику залогу, а сам з відділами к-рів Благого, Яструба і Черника вирушає в погоню за большевицькими партизанами. Та до замітніших боїв з ними не дійшло, бо вони відійшли спішним маршем на Словаччину. Замість сподіваних боїв з большевицькими партизанами, прийшло тоді до кількох боїв з німцями.
Тим часом виявилось, що відділ большевицьких партизанів, який відійшов з Чорного Лісу через Скільщину й
Турчанщину на Словаччину, був лише частинкою того відділу. Головні його сили залишились таки в Чорному Лісі і, після відходу відділів к-ра Різуна в погоню, почали наступати на залишені в Чорному Лісі залоги УПА. Під натиском великих сил
