Станиславовом і Галичем. Зараз по святах к-р Чорнота розділив свій курінь на сотні і вислав кожну окремо в рейди: сотню Сапера — в Галицький повіт, сотню Вовка — за Дністер, а сотня Явора залишилась покищо в Чорному Лісі. Рейди мали пропагандивний характер. Ми заходили до сіл і скликали там мітинги, на яких наші політвиховники з’ясовували населенню положення та цілі й методи нашої боротьби. Під час рейду приходило досить часто до сутичок з відділами НКВД. Сотня Сапера зайшла одної ночі до Галича й обстріляла будинок НКВД, вбивши при тому кількох енкаведистів. По кількох тижнях вернулись ми в Чорний Ліс.
У липні 1945 р. пішов к-р Чорнота знову з сотнями Сапера і Вовка в рейд за Дністер. Ранком 7 липня, коли ми відпочивали в лісі між селами Яблонів-Загір’я, заатаку- вали нас большевики. Ворог був сильний і після двогодинного бою ми відступили через села Хохонів-Дитятиін в ліси. Звідси мали ми перейти в Медуський ліс, але виявилось, що большевики бльокують в тій околиці великими силами Дністер, і тому ми завернули в Дубовецький ліс, а далі в Кінчацький. Тут зустрілись ми з куренем к-ра Чорного, що оперував в Товмаччині. 25 липня почав наступати на ліс невеличкий загін НКВД, не орієнтуючись, мабуть, що в лісі перебуває два наші курені. Загін НКВД розгромлено. Але на допомогу їм прийшли зараз же свіжі сили большевиків. Ми залягли в колишніх австрійських окопах і прийняли бій, що тривав аж до пізнього вечора. Большевики підсунулись були аж під наші окопи так, що, обкидуючись ручними гранатами, ми перегукувались, закликаючи їх, а вони нас до здачі. Щойно вечірній сумерк перервав бої. Большевики відступили до сіл. Відв’язавшись від ворога, ми подались до Чорного Лісу, а курінь к-ра Чорного в Товмаччину.
По короткому відпочинку, вирушає курінь к-ра Чорноти
у рейд в Перегінщиіну, а повернувшись з нього, в околицю сіл Павелче - Тязів - Сілець - Козина. Після цього приходить рейд Стебник - Іваніївка - Радче - Старе Листя.
В жовтні 1945 р. прибув до Чорното Лісу з рейду по Словаччині курінь к-ра Прута.
8 жовтня 1945 р. сотні Сапера й Вовка зробили засідку на загін НКВД при дорозі Посіч-Завій. Від наших куль згинуло 15 енкаведистів, а 9 попало живими в полон. Цілий той загін НКВД складався виключно з москалів.
Тиждень пізніше сотні Сапера і Вовка зліквідували в тій околиці большевицький відділ, що наглядав над вирубом лісу. 1 -ша чота Кори засілась зі скорострілами при шляху Калуш - Завій, а решта сотень пішла у ліс і вигнала большевиків прямо на засідку. Взятий у два вогні, ворог залишив на полі 65 своїх солдатів вбитими.
В грудні вирушив наш курінь у рейд на Закерзоння, але через сильну бльокаду околиць большевиками не зміг прорватись за Сян і завернув на схід. На самий Новий Рік 1946 застукали нас большевики при вечері в селі Буб- нище коло Сколього. Відбиваючись, ми відступили з села в напрямі Розгірча.
В бою ми провели і Йордан. Відступаючи в ліс, зустрілись з куренем к-ра Середнього і спільними силами перейшли в протинаступ. Ворога відкинено, але це коштувало життя трьох стрільців з нашого куреня і вісьмох з куреня к-ра Середнього. По бою курінь к-ра Середнього залишився в тому терені, а ми подались в Чорний Ліс. По тижневі добились туди, звівши по дорозі три бої.
- Та Чорний Ліс був все ще об’єктом большевицьких атак. Вже другого дня після нашого прибуття туди з’явились над лісом шість большевицьких літаків і обкидали ліс запальними бомбами. Ми мусіли перейти в околицю села Гринівка і при переході звести одногодинний бій з боль- шевицькими заставами. В тому бою загинуло 14 наших стрільців, між ними наш кулеметник юґославець Славко. Натиск ворога кріпшає, бої наших відділів з большевикам ми розгоряються то тут, то там майже щодня. 17 лютого 1946 р. в бою біля села Грабівка загинув преславний командир Різуїн, а з ним теж політвиховник ВО „Чорний Ліс” Боян і двоє стрільців. Командування „Чорним Лісом” перебрав по смерті к-ра Різуна к-р Прут. Та вже 1 березня 1946 р. впав в бою і він в околиці є. Пациків. Велика бльо- када тривала ще шість тижнів, і щойно в половині квітня 1946 р. дивізії Червоної Армії почали відходити.
